Джон Уейн - Зима у горах

— А далі? — нетерпляче сказав Роджер.

— Скоро самі побачите,— піддражнила вона.— Але вам я скажу. На ранок того дня він готує великий розпродаж.

— Великий роз...?

— Продаватиме свої автобуси. Всі до одного. Він виходить із гри.

— Ви певні?

Вона глянула йому в очі.

— Хіба я коли-небудь помиляюсь?

— Ні, Райанон,— відповів він,— ви ніколи не помиляєтесь і завжди маєте рацію, ви мудра, добра й прекрасна.

— Я цього не сказала б,— зауважила вона й знову заходилася вкривати лаком нігті.— Але я завжди про все дізнаюсь.

Де, безперечно, було правдою. Інформація, одержана від Райанон, завжди підтверджувалась Так і цього разу. Ва кілька днів по всьому Карвенаю й довколишніх селищах було розклеєно оголошення про розпродаж. Роджер намагався з’ясувати, чи не має вибір саме цієї дати якогось прихованого змісту. Невже Дік Шарп у не зрозумілий ще спосіб вирішив позмагатися з Медогом? Айво заїхав до аукціоніста, що мав вести розпродаж, і той пояснив вибір дати розпродажу цілком прозаїчною обставиною. День святого Давида припадав на суботу, аукціони тут завжди проводяться по суботах у ранкові години, коли їх можуть відвідати більше покупців, а саме ця субота виявилась першою, коли аукціонний зал буде вільний.

— Через це всі посунуть до міста саме тоді, коли воно й так буде повнісіньке,— пояснив Роджер, звертаючись до Айво.

— Місця вистачить, друже. Це гумове місто. Воно розсунеться, бо будинки в ньому на колесах. А недавно було зроблено відкриття, що й замок у нас картонний. Він бутафорський, залишився від королівської пантоміми, поставленої Хіруордом Невсипущим. До пари цьому замку збираються поставити ще один. Ні, місця буде багато, дуже багато.

Весь Карвенай жив тепер чеканням першого березня. Чи майже весь. Одного вітряного вечора Роджер ішов вузенькою вуличкою попід бічною стіною готелю «Палас». На цю вуличку виходив також один із трьох готельних барів, і Роджер уже намірився був завернути туди чого-небудь випити коли раптом його увагу привернуло знайоме вже оголошення, де вгорі було написано: «Розпродаж засобів громадського транспорту», а нижче: «Включаючи омнібуси і запасні частини». Він, як завжди в таких випадках, зупинився, щоб ще раз прочитати оголошення й відчути легкий трепет торжества від того, що Дік Шарп чорним по білому розписується в своїй поразці. Оголошення, набране зручним для читання старомодним шрифтом, було схоже на театральну афішу вікторіанської доби: очевидно, той самий друкарський верстат колись з гуркотом друкував оголошення про розпродаж карет. «Об одинадцятій годині рівно. В аукціонному залі, Замкова площа, Карвенай». Він дочитав до кінця й відчув у всьому тілі приємну теплоту.

Двері бару відчинились, почулося квапливе човгання. Роджер глянув туди й насторожився. Злегка похитуючись, характерним рухом пересмикуючи плечима й зарозуміло стріпуючи гривою білявого волосся, сходами спускався син Діка Шарпа. Побачивши Роджера, він якусь мить повагався, потім рушив до свого ворога з побілілими від ненависті очима.

— Ви, мабуть, неабияк задоволені собою,— сказав він.

— Та не без цього,— відповів Роджер. Він трохи звівся навшпиньки й стояв, переносячи вагу тіла з ноги на ногу. Якщо дійде до бійки, то треба бути легким і спритним у рухах.

Син Діка Шарпа швидко глянув в один і другий кінець вулички, неначе хотів переконатися, що свідків немає, щоб кинутися на Роджера. Але натомість з таємничим виглядом нахилився до нього і стиха попросив:

— Скажіть мені одну річ. Я хочу знати тільки одне

— Ну?

— Коли ви повернетеся туди, звідки приїхали? Коли злізете з нашої шиї?

— А це не я сиджу в людей на шиї,— не підвищуючи голосу, відповів Роджер.

Син Діка Шарпа покрутив головою, наче хотів, щоб у ній прояснилося. Роджер зрозумів, що хлопець п’яний, і відчув до нього щось схоже на співчуття.

— У мене страшенна неприємність,— сказав син Діка Шарпа, через оті автобуси. На цей час ми мали перепродати їх компанії «Дженерал», а навар був би мені подарунком на день повноліття,— Кутики його рота скривджено опустились.— Ви обібрали мене.

— Переживете, лагідно відповів Роджер.— Не кожний на день повноліття одержує ескадру автобусів. Знаєте що, попросіть свого батька замість автобусів купити вам годинник з ланцюжком. Обіцяю, що його я у вас не заберу,

Син Діка Шарпа стояв у тьмяному від дощу світлі вуличного ліхтаря й кліпав очима, ніби не міг втямити змісту Роджерових слів. Потім рвучко крутнувся й пішов геть, кілька разів зачепившись плечем об стіну. Роджеру хотілося думати, що молодик не потрапить під автобус, перш ніж дістанеться додому, а якщо й потрапить, то нехай це буде автобус компанії «Дженерал».