Джон Уейн - Зима у горах

— Отакої, Герете, схаменися,— сказав хазяїн.

— Я хочу, щоб усі це чули, зрозумів, голубе? — вигукнув Герет. Голос у нього був глибокий, розгонисто-лункий, наче гуркіт з печери,— Я вб’ю його, перш ніж дозволю позбавити себе шматка хліба.

Герет підніс кухоль до рота й повільно перехилив його, ні разу по перевівши подиху, поки остання крапля рідини не зникла в його великому бочкоподібному тулубі. Потім, поставивши кухоль, обернувся обличчям до присутніх.

— Мій автобус стоїть біля дверей,— сказав він,— Усіх, хто хоче, я відвезу до Карвеная. Ви їдете, містере Джонс?

— Ну, вони вже, певно, вичерпали порядок денний,— відповів містер Кледвін Джонс,— та, мабуть, треба показатись і підписати протокол.

— Навряд чи варто тепер їхати туди,— зауважила місіс Аркрайт, кинувши ображений погляд на Герета.

— Що ж, робіть як хочете,— промовив Герет,— З Карвеная я виїду, як завжди, о десятій, і плата за проїзд буде звичайна, а зараз везу всіх задарма.

Він кивнув хазяїну й вийшов. Коли він відчинив двері, до зали влетів вітер з дощем.

— А чом би й не поїхати? — сказав містер Кледвін Джонс. І вони з місіс Джонс поспішили з пивної в супроводі місіс Аркрайт, яка, не перестаючи, щось бурчала собі під ніс.

Усі мовчали. Тишу порушив вівчар:

— Добром це діло не скінчиться. Буде біда.

— Вона вже е,— докинув хазяїн.

— Ні, справжня ще буде,— відказав вівчар.

Раптом Роджер схопився на ноги. Він і сам би не зміг пояснити чому, але йому захотілось повернутись у Беретів автобус і поїхати з ним у місто. Людина обережна сиділа б собі тихенько й раділа, що центр циклопу, який прошаленів так близько, вже віддаляється геть, не зачепивши її. Але з Роджером щось сталося, поки він блукав у горах. Він уже більше не був обережною людиною.

— Мабуть, поїду до міста,— сказав він.

— Чом би й ні, адже безплатно,— згодився хазяїн.

Квапливо кинувши «добраніч», Роджер вискочив за двері'.

І саме вчасно. Автобус ще стояв там, де він покинув його, але Герет уже сидів за кермом, світло було ввімкнуто, а містер і місіс Кледвін Джонс умощувалися на своїх місцях. Ось мотор кашлянув і запрацював, і Роджер бігцем кинувся до автобуса, розмахуючи руками.

Герет перехилився й відчинив двері, на мить обернувшись до Роджера й ковзнувши по ньому байдужим поглядом. Потім звичним ривком зачинив їх, і автобус, рушивши вперед, повернув на головну дорогу й почав набирати швидкість. Порожні сидіння порипували, коробка передач скреготіла й торохтіла під дощаною підлогою, і в Роджера виникло моторошне відчуття, ніби воші з автобусом приховують ганебну таємницю, ніби, змовившись, вони обдурили Герета й довели його до розпачу. В чому ж усе-таки річ? Кого Герет збирався «цього разу» вбити за те, що той хоче позбавити його шматка хліба?

Автобус прогуркотів вулицями Карвеная і зупинився на великій площі, де вже стояло багато інших автобусів. Містер і місіс Джонс вилізли з машини й квапливо подалися геть, причому містер Джонс дбайливо ховав під пальтом книгу з протоколами, оберігаючи її від дощу, який і досі не перестав. У машині залишилися тільки Роджер і Герет. Машинально, із звичайної бездумної ввічливості, Роджер відступив, щоб пропустити Герета до виходу, але Герет непорушно стояв біля свого сидіння й чекав. Він, як водій, природно, мав вийти останнім. Роджер швидко спустився по сходинках, відчуваючи приниження й навіть сором у присутності цієї людини, в окоренкуватій непорушній постаті якої вгадувалася сила і стійкість. Герет явно весь поринув у свої невеселі роздуми, і Роджер був для нього просто безликим пасажиром, людиною, яка випадково опинилась у пивній біля підніжжя гори, почула, як він сказав, що повезе всіх до Карвеная безплатно, і негайно скористалася з цієї пропозиції. Звідки йому було знати, що Роджер ненадовго, але відчутно вдерся в його життя, прилучившись до його незрозумілих і таємничих страждань.

Отже, вони приїхали. Роджер стояв на бруківці. Позад нього височіла статуя якогось місцевого достойника в сюртуці, з безмежно самовпевненою посмішкою на обличчі. В другому кіпці площі на тлі неба, облитого місячним світлом, темніло громаддя замку, а ліворуч і праворуч від Роджера стояли автобуси, в деяких сиділи люди, в інших було темно й порожньо. На боках більшості машин, як Роджер тепер помітив, великими літерами було написано «Дженерал». Він згадав розмову, почуту в пивній: «Скоро цей автобус прибере до рук компанія «Дженерал».— «Та вона б уже рік тому прибрала його до рук, якби не Герет».