Джон Уейн - Зима у горах

Роджер помацав пальцем губу. Опухлість уже майже зникла. Він мовчки кивнув головою.

— Отож,— сказав Гіто.

— Що — отож? — скинувся Роджер.— Ми всі просто духу його боїмося, адже так? Дозволяємо виробляти з нами, що йому заманеться, й не насмілюємось навіть згадати його імені на людях.

— В усякому разі, там, де це може зашкодити нашим друзям,— зауважив Гіто.

Розпачливо здвигнувши плечима, Роджер узяв свій кухоль і добряче приклався до нього. Він відчував страшну безнадію. З думки не йшло, що в грубці, мабуть, уже перегоріло.

— Отже,— промовив він,— нам лишається тільки одне — зігнути шию, як інші.

— Я цього не казав,— заперечив Гіто. Маріо вийшов обслужити відвідувача в другий зал, і воші зосталися вдвох, близько нахиливши один до одного голови.

— Як на мене, ви можете зробити багато чого, якщо не відступите.

— Чого ж, наприклад? — похмуро спитав Роджер.

— Багато корисного. І заподіяти Діку Шарпу неабиякої шкоди. Айво оце балакав з одним хлопцем, який робить у транспортній компанії. То він каже, що коли Дік Шарп найближчим часом не прибере до рук Геретової машини,— скажімо, тижнів за п’ять-шість, у нього не вистачить грошей і йому доведеться продати всі свої автобуси.

Роджер замислився.

— А скільки їх у нього?

— П’ятнадцять-двадцять чи щось близько цього. Він скупив ці машини в дрібних власників, але дав тим людям роботу: вони, як і раніше, самі водять і обслуговують автобуси. Зовні — ніякої різниці, правда? Тільки тепер це автобуси Діка Шарпа, він може їх продати, коли йому заманеться, і хлопцям доведеться працювати на когось іншого, а ні, то й сидіти без роботи.

— А вам з Айво він пропонував такі умови?

— Так, старий, прокопував. Але ми на цих не пристали. Ми опиралися, скільки могли, а як вийшли з гри, то вже остаточно. З Айво ми все обговорили, і він сказав: «Ні, нехай сам морочиться, шукаючи водія та ще кого-небудь, щоб той обслуговував пашу стареньку».— Гіто втупився в свій кухоль, обличчя його раптом засмутилось.— Ніколи й нікого він не знайде, хто міг би так, як я, примусити її бігати. Ну, та що вже казати.— Він сьорбнув пива,— Вторгованих за неї грошей вистачило купити вантажну машину, отож і заробляємо на прожиття, перевозячи металевий брухт.

— А якби змогли, то повернулись би на автобус?

— Авжеж, старий. Якби він нам його продав.

Роджер починав розуміти: вій бореться не за самого лише Герета. Якщо вони справді зуміють протриматись, поки Дік Шарп змушений буде розпродати скуплені автобуси, то вся мережа дрібних підприємств перейде до їхніх попередніх власників, і натиск безіменних хижаків буде зупинено, можливо, на роки. Роджер розпростав плечі. Він, зрештою, потрібен-таки цим людям. А отже, спало йому на думку, має і право просити в них допомоги.

— Гіто,— Роджер вирішив не критися,— ваш ваговоз далеко?

— Унизу, на набережній,— відповів той, вгризаючись у булочку з сиром.

— А чи не могли б ви мені трохи підсобити — дещо підкинути?

— Чого ж, підкину,— охоче погодився Гіто, жуючи далі й киваючи головою.

— Розумієте, в мене скінчилося паливо. Треба заїхати на вугільний склад і взяти кілька мішків вугілля.

— Це неважко. Тільки о третій я маю бути по той бік гори. Треба підібрати Айво. Він там у невеличкій справі.

Роджер посміхнувся.

— Встигнете,— сказав він.— Будь ласка, Маріо, нам ще по кухлю й пирога з м’ясом.

Через півгодини Гіто вів Роджера до пристані, де стояв ваговоз. В гавані було спокійно: ні яхт, ні катамаранів відпускників, над водою підносилося всього дві-три щогли та рибальське суденце ладналось вийти в море з пообіднім відпливом. Гавань наче вимерла, як і автомобільна стоянка. Під плоским сталево-сірим небом Карвенай глибоко поринув у зимову сплячку.

Машина Айво і Гіто була канадським «доджем» — років десять тому вона знала кращі часи, проте й досі була на ходу, бо короткі терплячі пальці Гіто постійно длубались у її нутрощах, щось лагодячи й підліковуючи, і коли він сів за кермо й запустив мотор, той запрацював цілком надійно. Бувалий у бувальцях чималих розмірів ваговоз оливково-зеленого кольору, безперечно, здавався потужною машиною.

Він рушив по тихих вуличках, наче велике вантажне, судно, що вибирається з гавані на рейд.

— Найкращий торговець вугіллям — Вільямс, його склад отам, на горбі,— сказав Гіто.— Нас обслужать швидко, й паливо буде першосортним. Вам яке вугілля потрібне?

— Пічні горішки. Оті схожі на яйця кульки.