Фенні Флеґґ - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Коли її бачили востаннє, вона була вдягнена в рожеву сукню з ворсової тканини й лисячі хутра, взута у сині пухнасті капці. Могла також мати на голові плетену шапочку та тримати в руках чорну бісерну сумочку.

Водій автобуса пригадав пасажирку, яка відповідає опису, — учора пізно ввечері вона сіла в автобус біля будинку, попросивши підвезти її.

Якщо ви бачили когось із такими прикметами, будь ласка, зателефонуйте місіс Вірджинії Мей Шмідт, директорці будинку престарілих, за номером 555-7607.

Син літньої жінки, містер Ерл Едкок-молодший з Нового Орлеана, каже, що його мати могла заблукати.

20 березня 1988 р.

Зникла літня жінка знайдена в любовному гніздечку

Місіс Веста Едкок, 83-річна жінка, про зникнення якої повідомили з будинку престарілих «Трояндова тераса» кілька днів тому, знайдена в мотелі «Бама» в Іст-Лейк. Її супутник, 80-річний містер Даневей із Бірмінгема, пережив легкий напад і сьогодні вранці був доправлений для обстеження до університетської лікарні.

Місіс Едкок попросила повернути її до будинку престарілих. Жінка перебуває в пригніченому стані, адже, за її словами, «Волтер виявився не тим чоловіком», яким вона його вважала.

Стан містера Даневея оцінюють як задовільний.

Маріанна, Флорида

22 травня 1988 р.

Білл і Меріон Ніл та їхня восьмирічна донечка Петсі їхали цілий день. Повз вікна промайнув придорожній рекламний стенд, який пропонував: «Свіжі яйця, мед, свіжі овочі та фрукти, свіжий сом, прохолодні напої».

Усіх трьох мучила спрага, тож Білл розвернув машину. Коли вони вийшли, поряд нікого не було, тільки двоє старих чоловіків у спецівках сиділи під величезним чорним дубом позаду стенда. Один зі старих підвівся і підійшов до них.

— Привіт, люди. Чим можу вам прислужитися сьогодні?

Почувши голос, Меріон збагнула, що це не старий чоловік, а стара жінка зі сніжно-білим волоссям та засмаглою обвітреною шкірою.

— Нам три кока-коли, будь ласка.

Петсі не спускала очей із банок меду, вишикуваних на полиці.

Коли стара жінка відкривала одну за одною три крижані кока-коли, Петсі показала на банки з медом і спитала:

— А що там?

— Там медовий стільник, прямо з вулика. Раніше таких не бачила?

Петсі була зачарована.

— Ні, мем.

— Звідки ви, народе?

— З Бірмінгема, — відповіла Меріон.

— Що ж, знаємо. Я колись мешкала в маленькому містечку там неподалік. Ви, мабуть, ніколи про нього не чули: крихітне таке містечко під назвою Вісл-Стоп.

Білл відповів:

— Авжеж, звичайно. Там, де колись були сортувальні станції. Наскільки пам’ятаю, там ще було кафе, в якому смажили барбекю.

Стара жінка посміхнулася.

— Саме так.

Білл показав на рекламний плакат.

— Не знав, що в такій далечині водиться сом.

— Звичайно, водиться, але морський. Тільки сьогодні в мене його немає.

Вона кинула погляд на маленьку біляву дівчинку, аби переконатися, що та слухає.

— Минулого тижня я спіймала одного, але він був такий величенький, що ми не змогли витягти його з води.

— Правда? — захоплено промовила Петсі.

У блакитних очах жінки блиснула іскорка.

— Атож, безумовно. Якщо чесно, сом був такий великий, що ми його сфотографували, так сама лише фотографія важить фунтів сорок.

Маленька дівчинка схилила голову набік, намагаючись уявити собі це.

— Ви впевнені?

— Звісно, впевнена. Але якщо ви мені не вірите… — вона розвернулася й гукнула до старого у дворі: — Гей, Джуліане! Зайди-но до будинку й принеси мені фотографію сома, якого ми впіймали тиждень тому.

Той ліниво відгукнувся:

— Не можу… вона заважка для мене, щоб тягти сюди. Можу спину надірвати.

— Ось бачите, я ж казала.

Білл засміявся, а Меріон тим часом розплатилася за напої. Вони вже збиралися йти, коли Петсі смикнула матір за рукав її сукні.

— Мамо, а можна купити баночку меду?

— Серденько, в нас удома й так багато меду.

— Будь ласка, мамо, у нас немає жодного медового стільника. Будь ласка!

Меріон дивилася на неї якусь мить і нарешті здалася.

— Скільки коштує мед?

— Мед? Ну, давайте поглянемо, — стара жінка почала рахувати на пальцях, а тоді сказала: — Ви не повірите, але вам пощастило, тому що сьогодні… він абсолютно безкоштовний.

Петсі широко розкрила очі.

— Справді?

— Саме так.

Меріон сказала:

— О, мені буде дуже незручно, якщо ми не заплатимо. Можна, я дам вам за нього хоч трохи грошей?