Фенні Флеґґ - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— Гляньте, схоже, вона написала мені листа.

Вона розкрила конверт і прочитала вкладену до нього записку:

«Евелін,

ось декілька оригінальних рецептів Сипсі, які я записала. Вони завжди дуже тішили мене, особливо смажені зелені помідори, тож я надумала передати їх вам.

Я люблю вас, люба моя крихітко Евелін. Будьте щасливі. Як я щаслива.

Ваш друг, місіс Клео Тредґуд».

Місіс Гартман промовила:

— Що ж, благослови її Господь, вона хотіла, щоб ви їх отримали.

Із сумом Евелін обережно згорнула записку й поклала все назад.

«Боже мій, — думала вона, — ось людина, яка жила, дихала, провела на землі цілих вісімдесят шість років, і ось усе, що вона по собі лишила, — коробка з-під взуття, повна старих паперів».

Евелін спитала місіс Гартман, чи не підкаже вона, як дістатися місця, де раніше було кафе «Зупинка».

— Це лише за кілька кварталів звідси. Якщо хочете, я з радістю поїду з вами й покажу, де це.

— Якщо так, це було б чудово.

— Залюбки! Ось тільки зніму з плити боби й закину смаженину в духовку, і я готова.

Евелін поклала картину та коробку з-під взуття до машини і, поки чекала, вирішила прогулятися подвір’ям місіс Тредґуд. Вона глянула вгору й була здивована до сміху: високо в срібних березових гілках стирчала щітка місіс Тредґуд, яку рік тому та пожбурила в сойок. А на телефонних дротах сиділи ті самі чорні дрозди, що, як вірила місіс Тредґуд, підслуховували її розмови. Будинок був саме таким, як його й описувала місіс Тредґуд, з її вазонами герані поряд із поїденими жуками кущами білої калини.

Коли місіс Гартман вийшла, вони сіли в машину й проїхали кілька кварталів. Вона показала Евелін, де було кафе — менш ніж за шість метрів від колій. Прямо поряд із цим місцем стояв маленький білий цегляний будинок, також покинутий, але Евелін таки розгледіла вицвілий напис на вікні: «САЛОН КРАСИ ОПАЛ». Усе було саме так, як вона собі й уявляла.

Місіс Гартман показала їй ділянку, на якій розташовувалася крамниця татка Тредґуда, а тепер була аптека «Рексолл» із «Клубом захисту лосів» на другому поверсі.

Евелін спитала, чи можна побачити Трутвілль.

— Звісно, люба, він там, одразу за коліями.

Проїжджаючи крізь невеличкий чорний район, Евелін була здивована, яким маленьким він виявився — лише кілька кварталів крихітних занедбаних халупок. Місіс Гартман показала на одну з них, з вилинялими зеленими металевими стільцями на ґанку, і сказала, що там жили Великий Джордж і Онзелл, доки не переїхали до Бірмінгема до свого сина Джаспера.

Вони вже повертали назад, коли Евелін побачила бакалійну лавку Осі поруч із напівзруйнованим одноповерховим дерев’яним будинком, колись світло-блакитного кольору. Фасад магазину був обклеєний старими вицвілими вивісками ще тридцятих років, які закликали: «Пийте ігристий ель „Буфало-Рок“, витриманий мільйон хвилин і довше!»

Евелін раптом згадала щось зі свого дитинства.

— Місіс Гартман, гадаєте, в них тут може бути полунична содова?

— Закладаюся, що є.

— Нічого, якщо ми зайдемо?

— О, звісно, чимало білих роблять тут закупи.

Евелін припаркувала машину, і вони вийшли. Місіс Гарман підійшла до старого чоловіка в білий сорочці й штанях із підтяжками й почала кричати йому у вухо:

— Осі, це місіс Кауч. Вона дружила з Нінні Тредґуд!

Щойно Осі почув ім’я Нінні Тредґуд, як його очі спалахнули, він підвівся, підбіг і обійняв Евелін. Евелін, яку ще ніколи в житті не обіймав чорний чоловік, були заскочена зненацька. Осі почав був щось белькотіти, але вона не розуміла жодного слова з того, що він казав, адже він був зовсім беззубий.

Місіс Гартман знову закричала до нього:

— Ні, дорогенький, це не її донька! Це її подруга місіс Кауч із Бірмінгема.

Осі продовжував посміхатися до неї.

Місіс Гартман покрутилася навколо бару з холодними напоями і вийняла полуничну содову.

— Дивіться! Ось вона.

Евелін хотіла сплатити за неї, але Осі продовжував щось шамкотіти, чого вона не розуміла.

— Він каже, покладіть свої гроші назад, місіс Кауч. Він хоче пригостити вас холодним напоєм.

Евелін збентежилась, але подякувала Осі, і він проводив їх до машини, усе щось белькочучи й посміхаючись.

Місіс Гартман гукнула:

— Бувай!

А тоді обернулася до Евелін.

— Він глухий, як стовп.

— Це я збагнула. Ніяк не оговтаюся від його обіймів.

— Ну, знаєте, він обожнював місіс Тредґуд. Від самого дитинства її знав.

Вони знову перетнули колії, і місіс Гартман сказала: