Фенні Флеґґ - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Нарешті в наступному ряду праворуч вона побачила:

Вона глянула на могилу поруч з Альбертовою, і там було написано:

Тієї ж миті спогади про доброту цієї жінки наринули на неї, і вона зрозуміла, як сильно тужить за померлою. Зі сльозами на очах вона поклала квіти й почала обривати дрібні бур’яни, що наросли навколо надгробка. Евелін втішала себе думками, що в одному можна бути певною: якщо рай існує, місіс Тредґуд неодмінно там. Чи зустрінеться ще коли-небудь на землі така чиста, нелукава душа? Евелін сумнівалася.

Як дивно, думала Евелін. Завдяки знайомству з місіс Тредґуд вона вже не так боялася старіти й умирати, як колись, та й сама смерть тепер виглядала для неї зовсім інакше. Навіть сьогодні її не полишало відчуття, що місіс Тредґуд просто вийшла до сусідньої кімнати.

Евелін тихо заговорила до подруги:

— Пробачте, що не приїхала раніше, місіс Тредґуд. Ви ніколи не дізнаєтеся, як часто я думала про вас і шкодувала, що вже не зможу поговорити з вами. Мені так гірко, що я не побачилася з вами перед вашою смертю. Мені просто не спало на думку, що я можу ніколи більше вас не побачити. Так і не встигла вам подякувати. Якби не наші недільні розмови, не знаю, що б я робила.

Вона зупинилася на мить і продовжила:

— Я здобула нам той рожевий «кадилак», місіс Тредґуд. Гадала, що це зробить мене щасливою, але, знаєте, без вас мені навіть наполовину не так радісно на ньому кататися. Як часто я мріяла, що приїду й заберу вас, і ми поїдемо на недільну прогулянку або до Оллі на барбекю.

Продовжуючи виривати бур’яни, вона дісталася іншого краю надгробка й говорила далі:

— Мене попросили трохи попрацювати в групі психологічної підтримки в університетській лікарні. І знаєте, я можу, — вона засміялася. — Я казала Еду, що вже точно впоралася б із хворобою, на яку страждала сама.

І ви не повірите, місіс Тредґуд, але я стала бабусею. Двічі. Дженіс народила дівчат-близнючок. А пам’ятаєте матір Еда, Велику Матусю? Так от, ми перевезли її до «Маєтку жайворонків», і там їй подобається більше. Я теж рада… Після вашої смерті я зненавиділа «Трояндову терасу». Останнього разу, коли я там була, Джинін розповіла, що Веста Едкок досі божеволіє, ніяк не оговтається після від’їзду містера Даневея.

Усі сумують за вами: Джинін, ваші сусіди Гартмани… Я їздила туди й забрала речі, які ви мені залишили, і тепер постійно готую за тими рецептами. До речі, з останнього разу, як ми бачилися, я скинула дев’ятнадцять кілограмів. Маю скинути ще хоча б два.

А минулого місяця помер ваш друг Осі. Утім, напевно, ви це вже знаєте. І ще дещо, ледь не забула вам сказати.

Пам’ятаєте ту фотографію, де ви в синій сукні в білий горошок у Лавмена? Я вставила її в рамку, і тепер вона стоїть у мене на столі у вітальні, і коли її побачила одна з моїх клієнток, вона сказала: «Евелін, ви виглядаєте достоту як ваша мати!» Хіба це не дивовижно, місіс Тредґуд?

Евелін розповіла подрузі все, що пригадала з подій останнього року, і пішла лише тоді, коли була цілком упевнена: місіс Тредґуд знає, що в неї все гаразд.

Щаслива й усміхнена Евелін поверталася до машини. Але, проходячи повз могилу Рут, вона зупинилася.

З’явилося щось нове, чого не було раніше. На могильному камені стояла банка зі свіжозрізаними маленькими трояндами. Поруч лежав конверт, надписаний тонким розмашистим почерком:

ДЛЯ РУТ ДЖЕЙМІСОН

Здивована, Евелін підняла конверт. Усередині була старомодна великодня листівка з намальованою маленькою дівчинкою, яка тримала в руках кошик різнокольорових крашанок. Вона розгорнула листівку.

А на картці було написано:

Евелін стояла з листівкою в руці та озирала кладовище, але навколо нікого не було.

17 березня 1988 р.

Літня жінка оголошена зниклою

Місіс Веста Едкок, 83-річна мешканка будинку престарілих «Трояндова тераса», учора покинула територію закладу, перед тим оголосивши, що має подихати свіжим повітрям, і досі не повернулася.