Фенні Флеґґ - Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

— Люба, якщо на наступній вулиці повернути праворуч, я покажу вам, де був старий будинок Тредґудів.

Тієї миті, як вони повернули за ріг, вона побачила його: велика двоповерхова біла будівля з ґанком навколо всіх чотирьох стін. Вона впізнала будинок за фотографіями.

Евелін зупинила машину, і вони вийшли.

Вікна були здебільшого порожні й забиті дошками, а дерево ґанку зогнило й провалилося, через що вони не змогли піднятися туди. Здавалося, будинок ось-ось упаде. Вони обігнули будівлю й зайшли на заднє подвір’я.

Евелін сказала:

— Який сором — так занедбати це місце. Закладаюся, тут було дуже гарно колись.

Місіс Гартман погодилася.

— Були часи, коли це був найгарніший будинок у Вісл-Стоп. Але тепер усі Тредґуди виїхали, тож, гадаю, одного дня його просто знесуть.

Зайшовши на заднє подвір’я, Евелін і місіс Гартман завмерли від подиву. Ґратчаста стара альтанка біля задньої стіни була цілком укрита тисячами маленьких рожевих троянд, і вони цвіли так, наче гадки не мали, що мешканці будинку покинули його багато років тому.

Евелін зазирнула крізь розбите вікно й побачила тріснутий білий емальований столик. Вона гадала, скільки печива було порізано на ньому за всі роки.

Відвізши місіс Гартман додому, Евелін подякувала їй за компанію.

— О, нема за що. Нас тут майже ніколи ніхто не відвідує відтоді, як припинили ходити потяги. Мені шкода, що нам довелося зустрітися за таких сумних обставин, але приємно було з вами познайомитися. Прошу, повертайтеся, коли захочете.

Хоча було вже пізно, Евелін вирішила ще раз проїхати повз старий будинок Тредґудів. Починало сутеніти, і, коли вона під’їхала, фари освітили вікна так, що здалося, ніби всередині рухаються люди… І раптом — вона могла присягтися, що чує, як Ессі Рю гатить по клавішах старого піаніно в малій вітальні.

— Дівчата з Буффало, гайда гуляти…

Евелін зупинила машину і кілька хвилин сиділа в ній, схлипуючи, відчуваючи, як серце рветься навпіл. І не розуміла, чому люди мають старішати та вмирати.

(Тижневик міста Вісл-Стоп, Алабама)

25 червня 1969 р.

Тяжко прощатися

Із сумом сповіщаю, що це наш останній випуск. Відтоді, як я звозила мою другу половинку на південь Алабами на канікули, він просто схибився на ідеї оселитися там. Ми знайшли собі містечко прямо на березі затоки і збираємося переїхати туди за пару тижнів. Тож тепер старий бевзь може рибалити день і ніч, якщо схоче. Я знаю, що балую його, та попри всю свою дратівливість він усе ще чудовий хлопець. Не знаю, що й казати про наш від’їзд. Обоє ми виросли тут, у Вісл-Стоп, і пережили тут стільки чудових моментів, стількох друзів мали. Але більшість із них тепер деінде. Місто давно вже не те, і зараз, коли побудували всі ці новітні хайвеї, важко навіть сказати, де закінчується Бірмінгем і починається Вісл-Стоп.

Тепер, озираючись назад, я відчуваю, що після закриття кафе «Зупинка» серце міста зупинилося. Цікаво, як такий дрібний заклад вмів гуртувати разом стількох людей?

Принаймні з кожним із нас лишаються власні спогади — а зі мною ще й мій старий коханий.

Дот Вімз

P. S. Якщо хтось із вас буде у Фейргоупі, штат Алабама, зазирніть до нас. Ви неодмінно впізнаєте мене — я сидітиму на задньому ґанку й чиститиму рибу.

Вісл-Стоп, Алабама

19 квітня 1988 р.

На другий Великдень після смерті місіс Тредуд Евелін вирішила будь-що сходити на цвинтар. Вона купила гарний букет білих великодніх лілій і поїхала на своєму новому рожевому «кадилаку», пришпиливши брошку у формі джмеля, всіяного 14-каратними камінцями і зі смарагдовими очима — ще одну винагороду.

Сьогодні вранці вона була на врочистому сніданку з колегами по «Мері Кей», тож вирушила ближче до вечора. Більшість відвідувачів уже встигли піти, але цвинтар був повний яскравих великодніх прикрас усіх кольорів райдуги.

Евелін довелося проїхати трохи довше, перш ніж вона знайшла родинну ділянку Тредґудів. Перша могила, на яку вона натрапила, належала Рут Джеймісон. Пройшовши далі вздовж ряду, вона побачила великий подвійний надгробок із янголом:

Поряд з ними було:

Вона знайшла могили Едварда, Клео і Мілдред, але ніяк не могла знайти своїх друзів, і вже починала панікувати. Де місіс Тредґуд?