Мартін Андерсен-Нексе: Перелітні птахи

— Яка ж ти гарна, серденько моє! Як тобі личить ця материнська ніжність! Аби ти тільки бачила, як вона тобі личить!

Хлопчик цілком незворушно, з якимось неприродним спокоєм давав робити з собою що завгодно; він тільки важко й голосно сопів, нітрохи не виявляючи, що на нього бодай щось справляє враження. Здавалося, ніби він раз назавше поклав собі не брати участі в земному житті. Хлопець був обважнілий, наче сонний, не допомагав матері жадним порухом, тільки важко дихав, аж хрипів, — здавалося, що він мурчить з утіхи.

— Він просто липне до рук, — сказала Мальвіна. — Це з ніжності. Глянь, Носоре, який він дебелий!

— Гріх було б сказати, що він дуже балакучий, — мовив задумливо Цар Навуходоносор. — Бозна, чи він узагалі колись заговорить. Скільки йому, властиво, років?

— Три, Носоре, йому вже три минуло. Господи, як ти міг забути!

— Ет, чоловікові доводиться про важливіше думати. Три роки… Ну, то він ще має час виповісти все, що захоче, якщо йому судилося навіть стати депутатом ріксдагу. Почекай, він ще набалакає повен міх. До речі, ти думала про те, ким він буде, як виросте?

— О боже, ні! — злякано вигукнула Мальвіна.

— А це найважливіше! Тому що, бачиш, у такому маленькому клуночку є матеріал — людський матеріал, так би мовити. Хтозна, може, він ще урве собі цілий пиріг? Добре було б дожити до того часу.

— Я гадаю, він стане кондитером, — сказала Мальвіна, вчувши слово «пиріг»; вона любила солодощі.

Цар Навуходоносор скривився:

— Не ображаючи пані, мушу сказати, що у вас, жінок, бідна уява. Ні, пора ручної праці минулася! Чи знаєш ти кращого майстра за Царя Навуходоносора? А що він має з того? Тепер основне — голова на в’язах, нині тільки вона все вирішує! А голову він має, цей пуцьверінок!

Цар Навуходоносор узяв хлопчикову голову у свої великі ручиська.

— Ну як, синку, є в цьому тісті дріжджі? — спитав він, сміючись крізь сльози.

Він так схвилювався, думаючи про синове майбутнє, що йому аж руки затрусилися.

— Хоч би що сказав, хоч би оком змигнув! Ну й норов у хлопця! А знаєш, Мальвіно, я відчуваю, як у його маленькій здібній головешці щось ворушиться. То мозочок крутиться! Він ще всього доскочить у житті, запам’ятай моє слово! І бачиш, який він незворушний! Наче маленький бог, що знає геть усе! Йому все за іграшки.

Цар Навуходоносор замовк і, насвистуючи, втупився кудись поперед себе. Замріявшись, він не почув, як Мальвіна попросила в нього хусточки, що її, до речі, в нього й не було. В далекому прийдешньому його життя знову повториться в синові, але в більших розмірах і щасливіше. Цар Навуходоносор сам колись ставив рекорди в ремеслі, що нині вже відживає свій вік; він сотні разів перемагав, однак не почувався переможцем. Зате син, коли виросте, всіх здивує. Цар Навуходоносор передчував, скільки бур доведеться синові зазнати, і йому аж у голові запаморочилось — він-бо сам не одне пережив.

Та ось прийдешнє поволі обернулося в сьогодення. Цар Навуходоносор, зітхнувши, спустився з неба на землю й виявив, що йому пересохло в горлі. Він неспокійно заходив по кімнаті, зазираючи в кожний куток.

— Цікаво, чи є там щось у пивниці? — мовив він, витягаючи з-під ліжка пляшки й роздивляючись на них до світла. — Порожньо-порожнісінько, вицідили все до краплі! Ти не знаєш, твоїй сестрі дають наборг у сусідній крамниці?

Мальвіна лиш мовчки похитала головою; вона не мала як відповісти, бо кінчиком хусточки пильно чистила дитині носа.

— Господи боже, таж їм добре живеться! Сестра заробляє на харчі для всієї родини, а чоловік її свої шістнадцять крон на тиждень може пропивати до останнього ере! І щоб їм не дали наборг краплі спирту! Я не годен такого збагнути! Синку, ти можеш сказати «тату»? Який ти вродливий! Їй же богу, Мальвіно, він схожий на нас обох! Це тому, що ми пасуємо одне до одного.

Він подався на кухню, не більшу за добрий стіл.

— На водогін їм, не бійся, стає. От марнотратника!

Він знову вернувся до кімнати.

— Синку, ти можеш сказати «тату»? Поцілуй мене, кохана! Ох, як тобі личить дитина на колінах! Якби ти тільки знала, як вона тобі личить!

Але Мальвіна ображено дорікнула йому:

— Ти завше чіпляєшся до моїх родичів. А вони такі добрі до хлопчика й тримають його задарма.

— Та це правда… вони люди непогані, — примирливо сказав Цар Навуходоносор. — Але ти не пишайся так, Малі!.. Синку! — він став шукати по кишенях, що б дитині дати, і знайшов тютюн.

А хай йому біс, на дарма витрачені п’ять ере він же міг щось купити синові, наприклад, вершків; для такого принца не шкода й вершків! Він знову подався на кухню і в божевільній надії почав нишпорити між тарілками.