Мартін Андерсен-Нексе - Перелітні птахи

— То нате десять ере й сідайте на омнібус, — сказав наглядач.

Проте Цар Навуходоносор не встиг на омнібус: вія так знеміг, що не годен був підбігти. Тому пошкандибав до найближчої трамвайної зупинки. Однак трамвай теж рушив у нього перед носом, і Цар Навуходоносор підтюпцем побіг за ним, махаючи водієві рукою.

Наглядач Петерсен задумливо похитав головою. З Царем Навуходоносором і справді не все гаразд, якщо він гадає догнати трамвай. Та нічого, зараз над’їде другий, їх багато на лінії.

Коли за обрахунками Царя Навуходоносора будинки сховали його від наглядача, він стишив ходу й завернув в інший бік. Тепер головне не викликати підозри й не попасти в руки якому поліцаєві. Тому за біржею він купив на два ере великого жовтого конверта, а на три — газету. Решту п’ять Цар Навуходоносор витратив на жувальний тютюн; сам він його не жував, але терпіти не міг, щоб у кишені в нього дурно теліпалися гроші. Потім він подумав собі, що можна віддати тютюн приятелям, а ще трохи згодом — що краще було купити на тих п’ять ере склянку молочного грогу. Але в нього була не така вдача, щоб шкодувати за тим, що вже зроблено. Він склав газету в конверт, щоб вийшов пакунок, і з таким забезпеченням під пахвою поважно рушив далі, немов посланець з важливим дорученням. Поліцай на мості скоса позирнув на нього, але він ішов спокійно, як людина з кришталево чистим сумлінням.

Деякий час він кружляв по вуличках за майданом Кристіанової гавані, аж поки завважив Мальвіну. Вона зникла в дверях будинку з багатьма вікнами на вулиці Королеви. Він подався просто за нею, вибрався на другий поверх і пішов темним коридором, з якого двері обабіч вели до кімнат.

— Добрий день, пані! — церемонно привітався він, почувши шелест спідниці в темряві. Тоді взяв Мальвіну за вуха й дзвінко поцілував в уста.

— Ох, як ти налякав мене, любий Носоре! Адже в такій темряві міг прискочити й чужий чоловік, — кокетливо сказала вона.

— Ви прийшли відвідати принца-наступника, люба пані? А може, його вже витурили?

— Ні, бо я чула, як він допіру плакав. Але в дверях немає ключа.

Цар Навуходоносор обмацав шпарку своїми вправними пальцями й зазирнув у неї.

— Тут нема нічого хитрого, — сказав він тихо, — аби тільки мати шматок дроту.

Якусь хвилю він розмірковував, тоді скрадливо підступив до сусідніх дверей, за якими чути було жіночу лайку та дитячий плач, витяг ключа й вернувся назад. Чужий ключ підійшов якнайкраще.

— Ну й спритний ти, Носоре, — ласкаво мовила Мальвіна.

— Ет, дурниці, просто господар тутешній — скупа гнида, він замовив для своєї касарні однакові замки до всіх дверей, — скромно відповів Цар Навуходоносор, встромляючи ключа на місце. — Таки скупа гнида!

— Пхе! — сказала Мальвіна і кокетливо вдарила його по пальцях жестом, що дуже далеко нагадував витончені графські манери. — В тебе на язиці завше сама гидота. А ми в своєму відділі міняємо білизну щотижня, щоб ти знав.

Цар Навуходоносор не зрозумів її; коли Мальвіна удавала з себе значну даму, він баранів, нічого не тямлячи. Але знав, що колись вона справді здобула гарне виховання.

— Прошу, пані! — сказав він, церемонно відчиняючи двері.

Вони зайшли до невеличкої, вбогої кімнати з тьмяним вікном на три стулки; четверта вже належала до кухоньки на два лікті завширшки й завдовжки, що її відгороджено в одному кутку кімнати тонкою переділкою. В другому кутку утворився ванькирчик, де якраз уміщалося старе дерев’яне ліжко, закидане різним шматтям; під ліжком валялися порожні пляшки. З протилежного боку до стіни була приперта половина столу на двох ніжках, а під вікном стояла стара плетена колиска з шестимісячною дитиною, що спала бочком і тримала в роті смочок, злаштований з завіси. Ціла низка зужитих смочків звисала до підлоги і, як дитина смоктала, повільно ворушилася, наче важкі тороки. Другий, невикористаний кінець завіси був зачеплений на цвяшок.

Дво- чи трирічний хлопчик сидів на єдиному в кімнаті стільці коло вікна так, щоб міг дивитися на вулицю. Він був прив’язаний до стільця, а на підвіконні перед ним лежало кілька обсмоктаних слизьких скоринок з хліба. Коли вони зайшли, хлопчина спав, звісивши набік важку голову й посвистуючи носом. Він прокинувся і втупив у них великі очі.

— О любий хлопчику! — розчулено вигукнув Цар Навуходоносор і театрально простяг до дитини руки. — Ти пізнаєш свого рідного татка?

Вони розплутали хлопчика з мотузок, і Мальвіна взяла його на коліна, щоб сяк-так причепурити, а щасливий тато упадав коло них, голосно висловлюючи свій захват: