Мартін Андерсен-Нексе: Викинутий на берег

І справді зняв двері з завісів і пошпурив ними в дружину на ліжку. Карен звела руки й коліна, захищаючи дитину, і мимоволі зойкнула.

— О, таки озвалася! — крикнув Йоганес і глузливо передражнив її зойк. — Змогла розтулити пащу, га?

Ту мить зайшли сини, — служниця збігала по них на берег. Побачивши їх, Йоганес принишк; він почув, що приятелі гуркочуть на подвір’ї підводою, й спробував чкурнути до них.

Але сини Карен Бакегор зовсім не хотіли, щоб Йоганес так дешево відбувся. Тепер вони мали його в своїй руці! І якщо цього разу він поїде з хутора, то вже назавше.

Вони стягли з Йоганеса штани на випадок, якби він здумав тікати, зачинили його в мурованій прибудові, де лежало рибальське причандалля, й кинули йому туди оберемок соломи. Там Йоганес і сидів, поки вони обмірковували, що з ним зробити.

Два дні вони радились, поки вирішили, як їм найкраще вчинити. То була нелегка справа. Вони могли подати на Йоганеса в суд за жорстоке ставлення до дружини, але ж потім знову довелося б мати стосунки з ним, арештантом! Найліпше спровадити його за океан, куди їде стільки різної мерзоти, до Америки!

Нарешті Йоганеса покликано до хати. В ньому не було вже нічого чоловічого, він тремтів, як пес, коли його вели подвір’ям. Карен бачила його з вікна своєї спальні й горіла з сорому. І оце той, задля кого вона все занедбала!

Йоганес завважив, що на подвір’ї стоїть віз, а на ньому складено весь його мотлох; навіть упряж була вже винесена. У світлиці обстава була вельми врочиста: на столі лежала рівненько складена купка кредиток і якийсь папір. Перо й чорнило теж приготовлено. Вперше на своєму віку Йоганес почувся беззахисним і самітним, завсігдашнє нахабство зрадило його, він не втримався й захлипав.

— Авжеж, Йоганесе, твій час настав, — суворо озвався старший син. — Ми могли подати в суд, і тебе скарали б, але воліємо владнати все по-доброму. Ось у цьому папері написано, що ти знущався з своєї дружини, як вона лежала слаба після пологів, і зобов’язуєшся виїхати з краю й ніколи не домагатися нічого від Карен Бакегор ані від її родини, якщо вона не стане тебе позивати. А ось тобі тисяча крон на дорогу. Нам довелося їх позичити, бо ти вже все розтринькав, що було на хуторі.

Він умочив перо й простягнув Йоганесові. Той узяв його тремтячою рукою і підписав папір.

Якусь хвилю вони мовчки дивилися один на одного. В кімнаті панувала тиша й немовби питала: «Чи не маєш ти, Йоганесе, якогось бажання? Може, хотів би з кимось попрощатися чи навіть перепроситись?»

Однак Йоганес не виявив такого бажання, тут не було в нього нікого близького.

— Ну, то будемо запрягати, — сказав старший син і підвівся.

Він сам повіз Йоганеса до міста й дочекався, поки судно, на яке той сів, вийшло з гавані. Хотів, щоб уже не було ніякої можливості до відступу.

Нарешті на хуторі Карен Бакегор запанував спокій.

Карен Бакегор вешталася по світлиці та спальні і прибирала. Того дня малому Йоргенові сповнилося сім років, і в нього гостили діти. Тепер хлопчик спав на широкому ліжку, пригорнувши до себе іграшки. Йому багато всього надарували, і Карен подумки дивувалася, скільки нині тратять на дурнички для дітей. А надто її дорослі сини не знали міри; для малого Йоргена їм нічого не шкода.

Тепер вони всі три знову відійшли від неї. Не було змоги тримати їх дома, хоч господарство потребувало твердої чоловічої руки. Видко, воно вже так і не направиться після шкоди, яку йому заподіяно кілька років тому.

Карен кружляла по хаті тихо й замислено, — адже цей день давав немало приток до роздумів. Чудно було якось міркувати, що ось вона ходить тут і порядкує, малий Йорген спить у ліжку, а той, хто зв’язав докупи їхнє життя, десь тиняється бездомний по світах. Як йому, сердешному, живеться? Може, він загинув на чужині або пустився берега. Бо навряд, щоб йому десь повелося з його норовом!

А який же, властиво, його норов? У чому, якщо роздивитися добре, полягали його вади, що їх усі, і вона також, вважали за невитравні? Вони одне одному не пасували, але чому його вина більша, ніж її? Вона ж бо старша за нього. Може, саме через це він так і поводився? Коли вже до того дійшлося, то що вона відає про його норов, та й інші теж? Хто мав час приглядатися до його прикмет, — він же був зайшлий пес, що його належало гнати геть. А він, тікаючи, огризався, платив злом за зло!

Карен не знала вже, за кого їй вважати Йоганеса, вона стільки перебачила й передумала всього за минулі роки, що не могла просто ділити людей на добрих і лихих. У кожному є своя гидота, так само як і добре, либонь, знайдеться в кожному. Якби оце її цькували за те, що сталося, і не вибачили досі, то що було б з нею? Чи вона витримала б такий довгий час неславу і не запеклася б? А вона ж бо має, як то кажуть, тверду вдачу!