Крістоф Рансмайр - Хвороба Кітахари

Ніколи не забудемо.

Все забудемо.

Він спить?

І просто бачить своє виснаження уві сні? Свою лють?

Берінг не поворухнувся, коли після закінчення останнього сеансу в кінопалаці глядачі, сміючись, довго через нього переступали. Йому снилися собаки. Снилося, як зграя Собачого Короля кидається на їдло, яке він щовечора кидав черпаком до мисок. Він лежав на вологій землі і якраз накидав до цих мисок останню порцію, коли побитий тер'єр знову, припадаючи до землі, обережно підкрався з темряви і повільно витягнув у нього з тієї руки, в якій був затиснутий полоник, пластиковий пакет з недоїдками.

Собака вчув, як глибоко спить його супротивник, і не втік зі здобиччю, а розірвав пакет поряд з кулаком, що його вдарив, і жадібно заковтнув шматки сендвічів, сардельки, солоне печиво і навіть сушені груші, підібрані Берінгом зі святкових столів переможців.

Коли пограбований прокинувся, він побачив у світанковій сірості перед собою чорні шнуровані чоботи, а потім, високо над цим шкіряним блиском, темні на тлі неба, що ставало все світлішим, — два обличчя, що дивилися вниз, на нього.

Військова поліція.

— Документи! — наказало перше обличчя.

— Ти звідки? — спитало друге.

— Звідки… Я? — Пронизливий головний біль повернув Берінгові пам'ять про те, де він є. Він повернувся на бік, гучно позіхнув, потягнувся мов собака, — і отримав новий стусан чоботом у спину.

— Встати!

Одяг у нього був вологим від роси. Злий, скоцюрблений від нічних незручностей, він стояв перед солдатами, потираючи спину, і раптом помітив шматки пакета з-під харчів.

— Вам що, досі бракує їдла? — Він був голодний. Солдати його не зрозуміли.

Перепустка також відсиріла. Патруль вимагав тільки перепустку. Охоронна грамота Собачого Короля їх не цікавила.

Берінг розправив лист, сунув його до кишені куртки і раптом відчув холодну важкість свого пістолета.

Але солдати вимагали тільки перепустку. Волоцюг вони не обшукували.

Вони хоч уявляють собі, звідки приїхала людина, якщо у перепустці в неї значиться Моор? Місце народження: Моор. Вони ж поняття не мають. Він міг би миттю вихопити з-під куртки пістолет і пристрелити обох. А вони й гадки не мають.

— З Моору?

— З Моору, — сказав Берінг.

Той з них, що темніший, кивнув головою, віддав йому перепустку, торкнувся вказівним пальцем своєї каски і повернувся до джипа, антени якого пружно розгойдувались, немов вудки під час лову на муху. А потім колеса вдавили клапті провіант-пакета глибоко у м'який ґрунт.

На негнучких ногах Берінг підійшов до вітрин кінопалацу, де маленький фонтанчик нерівномірними цівками плювався у металеву раковину; там він умив обличчя та шию і втамував нестерпну спрагу, напившись води, на поверхні якої плавало чорне листя. Від гнилої бурди дерло в горлі, щипало очі.

Щипало очі.

Треба повернутися до лазарету. Моррісон. Вчора на прохідній Лілі питала про якогось Моррісона. А вахтер з Ляйса засміявся: мовляв, у дока Моррісона вже не один сліпець прозрів. Він має знайти цього Моррісона.

Дорогою Берінг заблукав. Знов і знов виходив до річки, і весь час сталеві конструкції мосту, яким учора ввечері попереду нього проїхала Лілі, маячили у туманній далині. Що ж це виходить, він за ніч забрів хтозна-куди? Невже й справді його нічліг у затишку під величезним плакатом був аж так далеко від лікарняної палати, де він залишив свого батька? Погасле місто лежало під ранковим сонцем. Електричні гірлянди, що подекуди ще поблимували у кронах дерев і на фасадах будинків, на тлі цього сліпучого світла здавалися тьмяними й безсилими. При цьому вулиці, площі… увесь Бранд усе ще збуджено кипів.

Перемога! Капітуляція! Всюди авта, легкові та вантажні. Всюди люди: дибають, похитуючись, останні з учорашніх гуляк, з кам'яними обличчями крокують на роботу «ранні пташки», поспішають постачальники, водії, лаючись і відчайдушно тиснучи на клаксони, прокладають собі дорогу, але насамперед — солдати. Крокують шеренгами, мчать кудись у відкритих кузовах автомобілів, з повною бойовою викладкою, а то й просто малими компаніями швендяють вулицями — бурхлива жестикуляція, сміх воїнів після виграної битви… Деякі прикріпили до кашкетів та камуфляжних сіток шоломів фотознімки жінок, а на антені однієї з бронемашин маяв прапор, на якому червоною сигнальною фарбою була намальована грибовидна хмара. Хмара Нагої. Як «мовленнєва булька» коміксу, вона обрамлювала коротку, виведену ніби дитячими друкованими літерами вимогу: