Крістоф Рансмайр - Останній світ

Сподіваюся, Kommo, ці щирі мої побажання до тебе дійдуть; хай вони збудуться… Ти здивований, що я ще пишу? Я й сам не виходжу з дива і питаю себе, навіщо все оце й досі триває. Мабуть, народ таки має рацію, гадаючи, що поети — це божевільні люди; я ж бо й сам — найкращий приклад цьому. Я все ще пишу, висіваю зерно в пісну, неродючу землю… Хай простять мені друзі за те, що й я покладав на них сподівання. Цієї помилки тепер я вдруге ніколи вже не припущусь. Я прийшов сюди. І тут я помру… А втім, для більшості людей я помер ще тоді, як закотилась моя зоря…

ЛІКАОН

В «Останньому світі». Томський линвар. Здає Котті неопалювану, обвішану яскравими гобеленами мансарду. Час від часу наймає Ехо як служницю; спить серед мотовил та вірьовок у кутку своєї майстерні й навіть у морозяні дні ходить босоніж. У залізній шафі поруч із зіжмаканими паперовими грішми, почорнілим срібним столовим прибором та військовим пістолетом зберігає й сіру, як камінь, побиту міллю вовчу шкуру.

У давньому світі. Аркадський тиран; хоче вбити вві сні Юпітера, що в людській подобі приходить до нього в гості. Бажаючи перевірити, чи Юпітер справді все знає, частує бога людським м'ясом. Юпітер спалює тиранів палац, а сам Лікаон рятується втечею.

Втік він, жахнувшись, кудись на поля, і там на безлюдді

Вовком завив, хоч хотів щось промовити; лють його хижа

Піною в пащі взялась — на худобу ще й нині звертає

Вбивчий свій зуб, ще й сьогодні він кров'ю упитися радий —

Шерстю наїжився весь, замість рук уже лапи у нього.

Все ж, хоча вовком зробивсь, та не всі свої втратив прикмети:

Та ж сивина де-не-де, той же темної дикості вираз,

Той же в зіниці вогонь, та ж в усьому подібність до звіра.

ЛІХАС

В «Останньому світі». Місіонер старовірців, який щороку перед Великоднем припливає рибальським баркасом з Босфору до Томів і в сутінках занедбаної, вкритої лишайниками та пліснявою церкви читає літанію про тортури, що їх зазнають члени його секти під римським пануванням. Якось у страсну п'ятницю уриває кінофільм про Орфеєву смерть криком про те, що такого дня треба згадувати тільки про муки та страждання розіп'ятого владаря світу, і калатанням у дзвони примушує Кипариса припинити показувати фільм узагалі.

У давньому світі. Слуга, що приносить Гераклові просочену кентавровою кров'ю сорочку, від якої герой має померти. Геракл, уже знемагаючи від мук, спричинених отруєною сорочкою, кидає Ліхаса в Евбейське море.

…

він, коли велет його у порожняву кинув,

Крові од жаху позбувсь; розгубивши й соки життєві,

В скелю німу, за прадавнім переказом, перемінився.

МАРСІЙ

В «Останньому світі». Вугляр з лімірської гірської долини, один із коханців Ехо. Після того, як вона зникла, цілу ніч марно чекає її, обпивається і трощить усе в печері. Своїм криком та химерною музикою не дає спати мешканцям залізного міста. На світанку Терей укидає Марсія до жолоба, в якому напувають худобу й з якого його витягує Прокна, не даючи йому захлинутись. Безтямний від перепою, занурений у тяжкі сни, вугляр лежить до полудня на порослому мохом камінні біля жолоба; єдина людина на узбережжі залізного міста, яка тужить за Ехо.

У давньому світі. Сатир, майстерний гравець на подвійній флейті. Аполлон, бог віршування та музики, здирає з нього шкіру, бо сатир викликав його на змагання і грав на флейті незрівнянно краще. Аполлон вішає Марсія головою вниз на дереві.

… Поки він кається гірко,

Той йому стягує шкіру з кінцівок і з цілого тіла.

Ось він вже — рана одна, вже потоками крові стікає.

Видно й оголені м'язи на ньому. Нічим не прикриті

Напнуті жили дрижать; навіть нутрощі всі тріпотливі

Можна було зрахувати й прозорі перетинки в грудях.

Плакали фавни над ним, лісові божества, котрі люблять

Села, й сатири-брати, і Олімп, що тоді вже був славний,

Плакали німфи й усі пастухи, що на тих верховинах

І густорунних овець, і рогаті стада випасали.

Вогкою стала врожайна земля, прийняла в своє лоно

Сліз легкобіжні струмки, всіма порами їх увібрала.

Потім, водою зробивши, на вільний їх вивела простір.

Ось вже до моря пливе, зберігаючи Марсія ймення,

В'ється в стрімких берегах найчистіший з фрігійських потоків.