Крістоф Рансмайр - Останній світ

… В дикому лісі зневажена німфа

Криє обличчя своє, у відлюдних печерах ночує.

Пристрасть не гасне, проте; роз'ятрює душу й зневага.

Тіло понишкле підточує туга їдка, невсипуща.

Сохне і шкіра на ній, соковитий рум'янець неначе

3 вітром кудись одлетів, залишились кістки тільки й голос

Голос живе, а кістки, переказують, стали камінням…

Чують — усі: зберігся й живе у ній звук безтілесний.

ІКАР

В «Останньому світі». Тема одного з гобеленів, що їх Котта розглядає в домі глухонімої ткалі Ар ахни. На ньому зображено порожню далечінь, зіткану з ниток блакитних, білих та сріблястих, море, що спокійно лежить під сонцем, на небі по-літньому жваво пропливають хмарки, лагідний приплив, угорі — поодинокі чайки. Але не видно ні берега, ні острова, ні жодного судна. Ген далеко-далеко, майже на самій лінії обрію, зникають двоє пошарпаних крил, немов скинуті над водою руки людини, що потопає. Завширшки ті крила, як у кондора. Фонтани бризок білими списами високо здіймаються навколо цих крил, а з високості падає велике й дрібне пір'я; воно опускається на море повільніше, ніж важке тіло, що його несли крила. Ікар — ім'я тієї істоти з крильми, що зникає у хвилях. Це один із знаків, які глухоніма ткаля показує Котті на мигах. Він бачить, як ті знаки спурхують з Арахниних пальців, але не розуміє їх.

У давньому світі. Син Дедала — аттічного будівничого, винахідника й убивці. Занапастивши із заздрощів свого небожа й учня Пердіка, Дедал утікає з Афін на Кріт, до двору царя Міноса, споруджує за його наказом кносський лабіринт, розробляє нові моделі суден та всіляке бойове спорядження — і кінець кінцем надумує втекти з-під захисту і влади Міноса. З цією метою він робить собі й своєму синові крила; обидва злітають з кносського палацу й перетинають море. Але Ікар надто захоплюється й підіймається все вище й вище…

Віск запашний, що скріпляв його крила, вогнем розм'якшило.

Скапав розплавлений віск — і руками, безкрилий, У небі

Марно махає Ікар: на повітря вже нічим опертись.

Батька ще кликав, коли вже приймало його лазурове море…

Батько нещасний — уже ж і не батько, — «Ікаре мій! — кличе. —

Де ти, мій сину, тепер? У якім однайду тебе краї?»

Все він «Ікаре!» гукав та, побачивши пір'я на хвилі,

Хист свій прокляв, у могилу, засмучений, синове тіло

Склав…

ІТІС

В «Останньому світі». Син різника Терея і його дружини Прокни, Філомелин небіж. Під час одного з кіносеансів калічить собі пальця, стромивши його у вентилятор, за допомогою якого Кипарис охолоджує лампи проектора. Лопаті вентилятора розбризкують кров хлопчини дрібнесенькими краплями по всьому ліліпутовому проекторі. Про-зерпіна каже, що це — лиха призвістка. Через рік Ітіс і справді стає жертвою трагедії.

У давньому світі. Син фракійського царя Терея та Прокни, дочки аттічного володаря; небіж царівни Філомели. Почувши, як мати проклинає батька, Ітіс здогадується, яка його чекає доля…

… Поки так гарячилася Прокна, Ітіс, підбігши до неї припав…

Подивившись на нього: «Який же ти схожий,

Сину, на батька свого!» — проказала і більше — ні слова:

Злочин готує страшний…

Все ж, коли син підійшов і коли привітне, усміхнувшись,

Неньку, їй ручками шию обняв, нахиливши до себе,

Став цілувати її, пригортатися — ще ж бо дитина —

Полагіднішала враз…

КЕЇК

В «Останньому світі». Головний чоловічий персонаж мелодрами, що її кіномеханік Кипарис одного квітневого вечора показує на стіні ріникового будинку в Томах. Але, на відміну від виконавиці ролі Алкіони, образ Кеїка не приніс акторові щастя. Неаполітанець Омеро Дафано накладає на себе руки — після того, як у римському журналі «Колоссео» з'явилася різка критика на створений ним образ Кеїка.

У давньому світі. Син Вранішньої Зорі, Алкіонин чоловік, володар Трахіна. Не послухавшись дружининих благань та вмовлянь, вирушає в паломництво до Клароса, потрапляє на морі в шторм і гине, а його тіло хвилі прибивають знов до трахілського кам'яного узбережжя. Алкіона знаходить його і з розпуки кидається в море.

… Змилостились боги: обернули

їх на птахів. Але навіть тоді залишилася з ними

Долі покірна любов. І зв'язок, що подружжя єднає,