Ніна Джордж - Маленька паризька книгарня

Він згадав, як мати колись запевняла його, що відчуває біль, від якого немає ліків. «Є жінки, котрі завжди дивляться тільки на черевики інших жінок і ніколи — в очі. А є жінки, які завжди дивляться в очі і тільки випадково — на черевики». Надаючи перевагу другому типу жінок, Лірабель почувалася приниженою і недооціненою першими.

Саме для полегшення такого незрозумілого, але реального страждання він і купив це судно, що було баржею в робочому стані і спершу називалося Lulu . Він сам переобладнав її та наповнив книжками, єдиними ліками від незліченних, незрозумілих страждань душі.

— Ви повинні написати цю «Енциклопедію емоцій для літературних фармацевтів».

Стара жінка розпрямилася, пожвавішала й повеселіла.

— Додайте ще «Довіру до незнайомців» на Д. Дивне відчуття, коли в поїзді розказуєш незнайомій людині таке, що нізащо не розповів би своїм рідним. А також «Втіху від онуків» на В. Це відчуття, що життя триває… — Вона змовкла і думками була десь далеко.

— Бажання заховати великі пальці ніг — це про мене. Але він любив… він любив мої ноги все-таки.

Після того, як бабуся, мати й дівчинка попрощались і пішли, месьє Одинакові спало на думку, що вкрай неправильно вважати, наче книгарі опікуються книжками.

Вони опікуються людьми.

Коли потік покупців зменшився десь під полудень — їжа для французів більш священна, ніж держава, релігія і гроші разом узяті, — месьє Одинак позамітав трап жорсткою щіткою, потривоживши гніздо мостових павуків. Потім він побачив Кафку й Ліндґрен, які спускалися до нього алеєю дерев, що виструнчилися вздовж набережної. Такі імена він дав двом безпритульним котам, що кожен день наносили йому візити, бо мали певні привілеї.

Сірий кіт із білим комірцем, як у священика, полюбляв точити кігті об Кафкове «Дослідження одного собаки», казку, у якій життя людей аналізується з погляду собаки. Друга, руда з білим, довговуха Ліндґрен любила лежати біля книжок про Пеппі Довгупанчоху. Це була гарненька кицька, що визирала з-за книжкових полиць і уважно розглядала кожного відвідувача. Ліндґрен і Кафка іноді робили месьє Одинакові послугу, зненацька скидаючи одну з верхніх полиць на покупців третьої категорії, тих, що з масними пальцями.

Дві добре начитані бродяжки чекали, коли можна буде зійти на борт, не боячись великих, грубих ніг. А вже на борту баржі вони терлися об холоші книгаря, тихенько нявкаючи.

Месьє Одинак стояв зовсім непорушно. На якусь крихітну мить він знімав оборону. Він насолоджувався теплом і м’якістю котів, що торкалися до його ніг. На декілька секунд він дозволяв собі поринути в неймовірно заспокійливе відчуття.

Ці майже пестощі були єдиним виявом фізичного контакту в щоденному житті месьє Одинака.

Єдиним, який він собі дозволяв.

Дорогоцінна інтерлюдія завершилася, коли з-за книжкової полиці, де месьє Одинак розставив книжки за п’ятьма категоріями міських мордувань (лихоманковий темп, байдужість, спека, шум і усюдисущі водії автобусів із садистськими нахилами), почувся чийсь несамовитий, нелюдський кашель.

Коти прослизнули в сутінки, щоб понишпорити на кухні в пошуках бляшанки з тунцем, яку месьє Одинак уже підготував для них.

— Агов! — гукнув месье Одинак. — Допомога потрібна?

— Мені нічого не потрібно, — прохрипів Макс Джордан.

Автор бестселера нерішуче виступив наперед, тримаючи по мускатній дині в кожній руці. Обов’язкові навушники мов прилипли до голови.

— І давно ви там стоїте втрьох, месьє Джордан? — запитав месьє Одинак з напускною суворістю.

Джордан кивнув і від збентеження густо почервонів аж до коренів темного волосся.

— Я прийшов якраз тоді, як ви відмовлялися продати мою книжку тій дамі, — промовив він засмучено.

О, Боже. Невчасно ж ти зайшов.

— Ви справді думаєте, що вона жахлива?

— Ні, — швидко відказав месьє Одинак. Найменший вияв вагання Джордан сприйняв би за «Так». Не треба його зайве ранити. До того ж, месьє Одинак насправді не вважав книгу жахливою.

— Тоді чому ви сказали, що я їй не підходжу?

— Месьє… мм…

— Називайте мене просто Макс.

Це означає, що цей хлопець також може звертатися до мене на ім’я.

Востаннє мене так називала шоколадно-теплим голосом…

— Залишмо поки що «месьє Джордан», якщо ви не проти, месьє Джордан. Розумієте, я продаю книги як ліки. Є книги, що підходять мільйонам читачів, а інші — лише сотні. Є навіть ліки — вибачте, книги, — які написані виключно для однієї людини.