Світлана Талан - Повернутися дощем

Настя купила в критому ринку м’ясо, а коли вийшли надвір, то їх ледь не збив натовп. Чоловіки доганяли і гамселили кулаками по спині чоловіка, який з криком намагався від них втекти. Коли йому вдалося відірватися від переслідувачів, Вадим спитав знайомого міняйла, що трапилося.

— Уяви, сєпар розповідав, що ось-ось прийдуть «наші рєбята» і звільнять Сєвєр [9] Сєвєр — так іноді мешканці називають Сєвєродонецьк. від фашистів, — сказав важко дихаючи чоловік. Він поправив комірець куртки, і Настя помітила на його зап’ясті синьо-жовту «фенечку». — То ми його як поперли звідси! Сам бачив, як летів з ринку!

— Правильно зробили! — підтримав Вадим. — Нехай біжить не озираючись до своїх сєпаратюг!

— Бачу, що не все так сумно в нас, — сказала Настя Вадиму, коли вони вийшли з ринку.

— Одна людина бачить напівпорожній стакан, інша — напівповний, — відповів Вадим. — Потрібно лише навчитися бачити хороше в житті.

— Так, люди бачать найяскравіші зірки, — мрійливо промовила Настя і взяла Вадима під руку.

Вони не одразу пішли додому, Настя запропонувала зайти на хвилинку до Валентини у «Затишок». Валя зраділа Насті, обняла.

— Як «Оновлений Схід»? — поцікавилась Настя, смакуючи запашною кавою.

— А нема такої організації, — відказала Валентина. — Помірялися патріотизмом і розбіглися. Тепер створюють інші організації.

— А ти з Ольгою?

— А «нам своє робить» [10] Павло Тичина. , — зітхнула Валентина. — Збираємо подарунки солдатикам до Дня ЗСУ, волонтери повезуть наші вітання.

— Я поїду з ними, — запропонував Вадим.

Настя пильно подивилася йому в очі, але нічого не сказала.

— Валюшо, там у полоні залишився український офіцер, який не захотів перейти на службу в ЛНР, та його дружина. Можеш мене звести з людиною, яка займається обміном полонених? — спитала Настя.

— Звичайно!

Вони розпрощалися, і Настя з Вадимом пішли. Надворі кружляли лапаті сніжинки, повільно вальсуючи в повітрі, і від того навколо ставало світліше і ясніше.

— Вадиме, я почуваюся такою винною перед вами, — зізналася Настя, притискаючись до його плеча. — Я не приділила уваги сину, який приїздив у відпустку, завдала болю мамі й тобі. Вибач. Я справлюся з бідою, хай як важко.

— Не треба просити вибачення, — сказав Вадим. — Я тебе розумію і, скільки вистачить сил, завжди тебе підтримуватиму. Знаєш, Настенько, коли ти була в матері, я розгорнув книгу, що лежала в тебе на столі. Кілька рядків закарбувалися в мою пам’ять:

— Дякую тобі, — зворушливо і ніжно сказала Настя і торкнулася його щоки губами.

Сергій Андрійович взяв таксі зі Стрия і незабаром дістався будинку Богдани. Він розрахувався з таксистом і попрямував до садиби. Жінку він побачив верхи на коні за огорожею.

— Доброго дня! — привітався Сергій.

— Вітаю на нашій землі!

— Не знав, що ти їздиш верхи.

Богдана посміхнулась.

— Чому ти смієшся? Щось не те ляпнув?

— Та ні… Хотіла сказати, що я ж дитина гір, але потім згадала, що насправді я старий гірський опеньок, а ще верхи недавно навчилася їздити. — Вона доволі спритно злізла з коня і попестила йому боки. — Йди, Геракле, до своєї подружки.

Кінь слухняно повернувся і пішов до кобили, що спостерігала за незнайомцем здалеку.

— Проходь, — Богдана відчинила хвіртку. — Ось цю пару коней і будиночок я купила за твої гроші, — сказала вона дорогою до хати.

У хаті тепло, скромно і затишно, пахне чаєм на травах і ще чимось смачним і домашнім. Сергій роздягнувся, потупцяв біля дверей, не знаючи, чи йти у взутті, чи скинути.

— Там є капці великого розміру, — сказала Богдана.

Вона запросила до столу, накритого білою вишиваною скатертиною, і Сергій згадав, що бачив такі давним-давно, коли його приймали батьки Богдани як шанованого гостя і майбутнього зятя. Поки жінка ставила на стіл миски зі стравами, він спостерігав за нею. У жінки легка хода, як для її віку, вправні рухи, осунуте від переживань лице, чорняве волосся з незафарбованою сивиною на скронях. Короткий проміжок часу від останньої їх зустрічі додав їй кілька років.

— Здається все, — сказала Богдана і поклала на мережану серветку посеред столу нарізаний хліб.

— Ні, не все.

Сергій відкрив сумку і дістав пляшку коньяку і коробку цукерок.