Світлана Талан - Повернутися дощем

Її зуби цокотіли, і вона трусилася в лихоманці.

— Звичайно, доню! Куди ти хочеш? До мене в село?

— Ні! Подалі звідси! Я не хочу тут залишатися ні хвилини! Я так любила це місто, тепер ненавиджу!

— Куди ж ми поїдемо?

— Я хочу в Карпати, — видихнула Настя, — туди, де ти народилася.

— Добре, доню, ми поїдемо.

Сергій Андрійович не встиг дістатися лікарні. Дорогою відчув пекельний біль у грудях й одразу скинув швидкість. Перед очима все захиталося, перетворюючись у суцільну чорну пляму. Сергію Андрійовичу пощастило: його автівка втиснулася «носом» у купу піску на узбіччі й зупинилася. Перехожі помітили це, зазирнули всередину й викликали «швидку».

Сергій Андрійович отямився в лікарні і все згадав. «Трохи не встиг, — подумав, — дорогою стало зле».

Це було вперше, і йому стало страшно. Добре, що все обійшлося і він не потрапив в автокатастрофу, коли міг і сам загинути, й інших скалічити. Треба серйозно поговорити з лікарем і все з’ясувати.

Лікар не забарився. Він увійшов у палату в супроводі молоденької медсестри.

— Доброго дня! — привітався.

— Якщо він добрий, — сказав чоловік.

— Для вас точно, — лікар сів біля ліжка на стілець. — Вам сьогодні пощастило.

— Я вже зрозумів. Що зі мною трапилося? Щось серйозне?

— Не ходитиму навколо, у вас був інфаркт. Дякуйте перехожим, що вчасно викликали допомогу.

— Мене цікавить, скільки часу я тут мушу бути?

— Зараз вам потрібно думати не про це, а про серйозне лікування, — сказав лікар. — Якщо все буде добре, то я вас триматиму два тижні в лікарні.

Сергій Андрійович задумався. Два тижні — занадто багато, щоб відлежувати боки, коли чекає робота.

— А можна швидше? Якщо потрібні дорогі ліки, то не є проблема.

— Проблема не в ліках, а у тому, як ваш організм впорається з хворобою. Перший інфаркт, як перша весняна квітка, за ним може бути наступний. У вас є близькі родичі? Коли вас привезли, ми не знайшли в телефонному списку номерів, які зазвичай стоять першими: «дружина», «син», «донька».

— Родичі? — Сергій Андрійович злегка посміхнувся. — Це не важливо.

— Я б так не сказав, — зітхнув лікар. — Ми продовжимо лікування, а ви подумайте про те, хто зможе про вас подбати у разі чого.

— У разі чого? — перепитав він.

— У разі повторного інфаркту, — уточнив лікар. — Важко сказати, коли він може статися: за місяць, рік, десять чи двадцять років. Одужуйте і ніяких хвилювань!

Лікар пішов, і Сергій Андрійович заплющив очі. Є про що подумати. Поспішаєш і не задумуєшся, що життя може обірватися будь-якої миті. Буденні клопоти не залишають місця для роздумів про життя, яке минає, залишаючи по собі хіба що матеріальні статки. Здається, що хвороби або не для тебе, або не зараз, а десь у далекій старості, та старість підкрадається непомітно і швидко. Складається оманливе враження, що у тебе є сили і здоров’я, а родинне життя все ще попереду. І лише інфаркт, який прихопив зненацька, змушує зрозуміти, що кінець може настати будь-якої хвилини і стане не потрібним матеріальне, заради якого згаяв стільки дорогоцінного часу, так і не встигнувши знайти час для дружини і дітей. Навіщо тоді жив? У чому сенс життя?

Сергій Андрійович згадав Богдану, ту ніч, коли ладен був забути все на світі заради того, щоб утримати її поруч і мати той самий родинний спокій, коли у будинку немає прислуги, а є лише він і вона, тиха, спокійна, надійна. Зараз він лаяв себе за слабкодухість, збагнув, якого болю завдав коханій жінці, відправивши її додому без будь-яких пояснень. Він вчинив дуже несправедливо і навіть жорстоко, давши картку з грошима ніби відкуп. Напевно, Богдані було боляче й тому, що він не зустрівся зі своєю донькою. Настя — єдина рідна кровинка, яка залишиться на світі після нього, а він навіть не знає, яка вона. Щоправда, якийсь нечіткий образ доньки у Сергія Андрійовича сформувався: він мигцем бачив її фото, та й Ніна розповіла трішки про сестру. Але зовнішність не може передати внутрішнього світу людини, тому він не мав уявлення, яка насправді Настя. Лагідна, усміхнена чи напориста і нахабнувата? Може досягати мети чи м’якотіла і ніяка? Щира чи замкнута? Відкрита людям чи відлюдькувата? На жодне питання він не мав відповіді, а мусив би!

Ніна сказала, що не хоче знати свою матір. Це його обурило і розізлило. Не вірив, що Настя може бути такою, як її зведена сестра. Сергій Андрійович уявив, як зараз тяжко Богдані: одна донька відмовилася від матері і виїхала на чужину, інша — зникла без вісти. Він згаяв час, і може так статися, що вже ніколи не зустрінеться зі своєю єдиною донькою. Все життя пройшло повз нього, хоча вважав себе господарем життя. Потрібно негайно зателефонувати Богдані й дізнатися, як справи у неї і чи знайшлася Настя. Сергій Андрійович натиснув червону кнопку виклику, і до палати за мить увійшла медсестра.