Донна Тартт - Щиголь

Знімімо оббивку з цієї меблі. Ти бачиш, у ній завелися деревні черви. Треба обробити її купринолом.

У ту ніч, коли у ванній Гобі нагорі я проковтнув надмірну дозу, сподіваючись, що вже не прокинусь, а проте прокинувся, притискаючись щокою до шестикутної скошеної плитки на підлозі, я здивувався, якою осяйною може здаватися ця вельми скромна довоєнна ванна кімната, коли дивишся на неї з потойбічного світу.

Початок кінця? Чи кінець кінця?

Fabelhaft [224] Чудово ( нім. ) . Такої розваги я ще не мав.

Спочатку одне, потім інше. Аспірин. Холодна вода з міні-бару. Пігулки аспірину заскреготіли й застряли мені в грудях, наче я ковтав гравій, і я вдарив кулаком у груди, намагаючись проштовхнути їх, сп’яніння набагато підсилило мою хворобу й спрагу, я розгубився, риболовні гачки повстромлялися мені в горло, вода абсурдно стікала вниз по моїх щоках, я задихався й хрипів і вирішив відкоркувати пляшку вина, сподіваючись, що воно мені допоможе, але воно вливалося мені в горло, як скипидар, обпалюючи й дряпаючи стінки шлунка, може, набрати ванну, чи подзвонити вниз попросити, щоб принесли випити чогось простого гарячого, бульйону або чаю? Ні, мені просто треба допити вино або відразу переключитися на горілку; десь в Інтернеті я вичитав, що лише два відсотки самогубців, які сподівалися накласти на себе руки передозуванням, досягали успіху, що здавалося мені абсурдно малим числом, хоч воно й підтверджувалося моєю попередньою практикою. «Я більше не змокну під дощем». Це була чиясь передсмертна записка. «Це був лише фарс», — написав чоловік Джин Гарлоу [225] Джин Гарлоу (1911–1937) — голлівудська кінозірка, секс-символ 1930-х років. Насправді її другий чоловік, продюсер Пол Берн, наклав на себе руки через два місяці після весілля. , який наклав на себе руки в їхню шлюбну ніч. А найкращу залишив Джордж Сандерс [226] Джордж Сандерс (1906–1972) — британський кіноактор. — стара голлівудська класика, мій батько знав його передсмертну записку напам’ять і любив її цитувати. «Любий Світе, я відходжу, бо мені нудно». А потім ще Гарт Крейн [227] Гарт Крейн (1899–1932) — американський поет. Повертаючись із подорожі до Мексики, кинувся з палуби корабля у води Мексиканської затоки. . Обкрутився й упав, його сорочка полоскалася на вітрі, коли він падав. «Прощайте всі!» Він прокричав слова прощання й стрибнув із корабля.

Я більше не вважав своє тіло своїм. Воно перестало належати мені. Мої руки рухалися відокремлено, плавали в повітрі, підкоряючись лише самим собі, й коли я стояв, то був схожий на запущену в дію маріонетку, чиї руки й ноги ворушаться, підкоряючись посмикам шворок.

Гобі розповідав мені, що в молодості він пив «Катті Сарк», бо це було віскі Гарта Крейна. Катті Сарк означає «коротка спідниця».

Блідо-зелені стіни в кімнаті з фортепіано, пальми й фісташкове морозиво.

Закрижанілі вікна. Вихолоджені кімнати дитинства Гобі.

Старі Майстри, вони ніколи не помилялися.

Що я думав, що почував?

Дихати було боляче. Пакет із героїном лежав на нічному столику з протилежного боку ліжка. Та хоч мій батько, з його невичерпною любов’ю до показухи, сприйняв би таке оточення з захватом — наркота, брудна таця, випивка та все інше, — мені не подобалася думка, що, коли мене знайдуть, я лежатиму тут у готельному халаті, наче якийсь підстаркуватий, усіма забутий ресторанний співак. Треба було прибрати, прийняти душ, поголитися й одягти костюм, щоб не здаватися нікчемним і жалюгідним, коли мене знайдуть, і лише після того, як нічні покоївки закінчать чергування, зняти зі своїх дверей табличку «Прошу не турбувати»: ліпше буде, якщо мене знайдуть відразу, я не хотів, щоб вони виявили моє тіло за запахом.

Здається, ціле життя минуло від того вечора з Піппою, але я досі думав, яким щасливим був, коли поспішав, щоб зустрітися з нею в колючій зимовій темряві, пригадував свою радість бачити її під вуличним ліхтарем, перед кінотеатром «Фільм Форум», і як я стояв на розі вулиці, щоб посмакувати радість спостерігати, як вона чекає мене. Милуватися її обличчям, яке вдивлялося в натовп. Це мене вона намагалася там розгледіти, мене. І як тремтіло моє серце, коли я бодай на мить повірив, що скоро матиму те, чого ніколи не мав і не зможу мати.

Дістав костюм із шафи. Усі сорочки брудні. Чому я не додумався віддати бодай одну в прання? Мої черевики були намочені й деформовані, що додавало ще один прикрий штрих до загальної картини, — але ні (я зупинився ошелешений посередині кімнати), невже я збираюся розлягтися на підлозі повністю вдягнений, у черевиках та в усьому іншому, наче труп, підготований до похорону? Я знов облився холодним потом, знову затремтів, знову повернувся до колишнього стану. Мені треба було сісти. Можливо, я повинен переосмислити всю репрезентацію. Порвати листи. Зробити свою смерть схожою на нещасний випадок. Буде набагато краще, якщо подумають, що я збирався на якийсь таємничий званий вечір, вирішив зарядитися на дорогу, присів на ліжко, не зовсім розрахував дозу й перекинувся догори дригом у солодкому забутті. Чорні іскри, феєрверки, капут.