Донна Тартт - Щиголь

— Я про твою сорочку, — сказав я, кивнувши на неї головою. — У пустелі ти не покатаєшся на снігу.

— Нє, — погодився Борис, відгорнувши з очей пасмо тонкого чорного волосся. — Я не вмію кататися на сноуборді. Я лише ненавиджу спеку.

Зрештою ми опинилися на одному сидінні в автобусі, близько до виходу, це місце було, либонь, не вельми популярним, адже всі інші дітлахи проштовхувалися якнайдалі назад, але я нечасто їздив шкільним автобусом, а він, мабуть, так само, бо йому здавалося цілком природним сісти на перше-ліпше вільне місце. Спочатку ми майже не розмовляли, але їхати було довго, і зрештою розговорилися. Виявилося, що він також живе в Каньйоні Тіней, але ще далі, ніж я, у тому місці, де пустеля не хотіла відступати, де багато будинків були недобудовані, а вулиці завалені піском.

— Скільки часу ти тут живеш? — запитав я в нього.

Це запитання ставили одне одному всі діти в моїй новій школі, так ніби вони відбували тюремне ув’язнення.

— Не знаю. Десь близько двох місяців, думаю. — Хоч він розмовляв англійською мовою досить вільно, з сильним австралійським акцентом, у його мові відчувався темний, слизький підводний струмінь чогось іншого. Слабкий запах графа Дракули чи, може, агента КДБ? — Ти звідки сюди приїхав?

— З Нью-Йорка, — сказав я і був винагороджений його новим поглядом, його зсунутими бровами, які сказали мені: круто. — А ти?

Він скривив гримасу:

— Зараз подумаю, — сказав він, відкинувшись назад на сидінні й рахуючи країни на пальцях. — Я жив у Росії, Шотландії, — що було, мабуть, круто, але я не пам’ятаю цього, — Австралії, Польщі, Новій Зеландії, Техасі два місяці, на Алясці, у Новій Ґвінеї, Канаді, Саудівській Аравії, Швеції, Україні…

— О Боже!

Він стенув плечима.

— Щоправда, переважно я жив в Австралії, Росії та Україні. У цих трьох країнах.

— Ти розмовляєш російською?

Він зробив жест, що його я витлумачив: «більш-менш».

— Розмовляю також українською і польською. Хоч багато чого я забув. Нещодавно я намагався пригадати, як буде російською «метелик», і не зміг.

— Скажи що-небудь.

Він сказав — кілька горлових неясних звуків.

— Що це означає?

Він пирснув:

— Трахну тебе в дупу.

— Справді? Російською?

Він засміявся, виставивши сірі зуби, в яких не було нічого американського.

— Українською.

— Я думав, в Україні розмовляють російською мовою.

— Це так. Але залежить від того, про яку частину України йдеться. Ці дві мови не дуже відрізняються. — Він клацнув язиком, закотив очі. — Ну, не дуже сильно. По-різному там називаються числа, дні тижня, деякі слова. Моє ім’я вимовляється інакше українською мовою, але в Північній Америці легше застосовувати російську вимову й говорити Боріс, а не Борис. На Заході всі знають Боріса Єльцина… — Він схилив голову набік. — Боріса Беккера…

— Боріса Баденова…

— Кого? — різко запитав він, ніби я його образив.

— Бульвінкля [68] «Пригоди Роккі й Бульвінкля» — мультиплікаційний фільм. . Боріса й Наташу.

— О, так. Князя Боріса. «Війна і мир». Мене назвали на його честь. Хоч прізвище князя Боріса Друбецькой, а не те, яке ти назвав [69] Тут Тео і Борис не порозумілися: Тео говорить про американські анімаційні комікси, а Борис — про роман «Війна і мир». .

— Тож яка твоя рідна мова? Українська?

Він стенув плечима.

— Можливо, польська, — сказав він, відхиляючись назад на стільці й відкинувши своє темне волосся вбік кивком голови. Його очі були жорсткими й веселими, дуже чорними. — Моя мати була полькою, з Жешува, що біля українського кордону. Російська мова, українська — Україна, як ти знаєш, була частиною Радянського Союзу, тому я розмовляю обома мовами. Можливо, не так часто російською — ця мова більше годиться для того, щоб матюкатись і проклинати. Зі слов’янськими мовами — російською, українською, польською, навіть чеською — досить знати одну з них, щоб розуміти інші. Але тепер мені найлегше розмовляти англійською. Раніше було навпаки.

— Що ти думаєш про Америку?

— Усі тут усміхаються — так широко! Принаймні більшість людей. Ти, можливо, усміхаєшся не так часто. Вони здаються мені такими дурними!

Він був, як і я, єдиною дитиною. Його батько (народжений у Сибіру, українець із Новоаганська) був шахтарем і геологом.

— Велика й важлива робота — він мандрує по всьому світу.

Мати Бориса — друга дружина його батька — померла.

— Моя мати також померла, — сказав я.

Він стенув плечима.