Донна Тартт - Щиголь

Моя нова кімната здавалася такою голою і порожньою, що, розпакувавши валізи, я залишив розсувні дверцята шафи відчиненими, аби бачити одяг, який висить усередині. Я чув, як на нижньому поверсі батько кричить із приводу зіпсованого килима. На жаль, Ксандра теж перейшла на крик, ще більше накручуючи його, а це (я міг би їй підказати, якби вона запитала) був помилковий спосіб спілкування з ним. У нас удома моя мати знала, як придушити гнів батька: вона мовчала, і то був тихий, рівний вогник зневаги, який висмоктував із кімнати весь кисень і перетворював на безглуздя все, що він казав і робив. Кінець кінцем він вилітав із кімнати, хряснувши дверима, а коли повертався — через годину, тихо обернувши ключ у замку, — то заходив із таким виглядом, ніби нічого не було: підходив до холодильника по пиво, цілком нормальним голосом питав, де його пошта.

Із трьох порожніх кімнат нагорі я вибрав найбільшу, вона, як готельні кімнати, мала невеличку ванну. Підлога була застелена важким плюшевим килимом сталево-синього кольору. На ліжку лежав голий матрац, а в ногах — білизна в пластиковому пакеті. Легенди перкалю. Знижка 20 %. Тихе механічне гудіння долітало від стін, схоже на звук акваріумного фільтра. Кімната була схожа на ту, де в телевізорі вбивають повій або стюардес.

Дослухаючись до сварки між батьком і Ксандрою, я сів на матрац, тримаючи на колінах загорнуту картину. Хоч кімната була замкнена, я боявся розгорнути папір — раптом вони надумають піднятись, — але бажання подивитися на картину було нестримним. Обережно-обережно я підважив стрічку нігтем великого пальця й відірвав її.

Картина вислизнула з обгортки легше, ніж я сподівався, і я ледве втримав у собі вигук захвату. Уперше я побачив картину при світлі дня. У голій білій кімнаті приглушені кольори розквітли життям; і хоч поверхня картини була легенько притрушена пилом, атмосфера, якою вона дихала, нагадувала очищену світлом повітряність стіни навпроти розчиненого вікна. Чи не тому люди на зразок місіс Свонсон захоплюються світлом пустелі? Вона любила базікати про те, що називала своїм «постоєм» у Нью-Мексико, — широкі обрії, чисте небо, духовна прозорість. Завдяки якомусь фокусу світла картина здавалася перетвореною, як темна лінія водних резервуарів, яку я бачив із вікна материної кімнати, іноді спалахувала золотом й електризувалася на кілька дивовижних митей у грозовому світлі пізнього дня, яке виникає перед літньою зливою.

— Тео! — Батько гучно постукав у мої двері. — Ти хочеш їсти?

Я підхопився на ноги, сподіваючись, що він не намагатиметься відчинити двері й не переконається, що вони зачинені. Моя кімната була порожньою, як камера у в’язниці, але полиці в шафах були дуже глибокі й розташовані дуже високо, значно вище від рівня батькових очей.

— Я поїду замовити якісь китайські страви. Є побажання?

Чи зрозумів би батько, що це за картина, якби побачив її? Спершу я так не думав — але, подивившись на неї на світлі, побачивши сяйво, яке від неї йшло, збагнув, що будь-який дурень усе зрозумів би.

— Я зараз вийду! — гукнув я, і мій голос прозвучав фальшиво й хрипко.

Я засунув картину в зайву наволочку й заховав під ліжком, перш ніж вибігти з кімнати.

Протягом тих тижнів у Лас-Веґасі, коли ще не почалися заняття в школі, я тинявся на нижньому поверсі з навушниками від айпода у вухах, але з вимкненим звуком і довідався про чимало цікавих фактів. Наприклад, колишня робота мого тата аж ніяк не передбачала стільки відряджень у Чикаго або Фінікс, як він намагався нас переконати. Потай від матері та від мене він протягом кількох місяців літав до Лас-Веґаса, і саме у Веґасі — в азіатському барі в «Белладжіо» [60] П’ятизірковий готель-казино в Лас-Веґасі. — він і Ксандра познайомилися. Вони зустрічалися певний час іще до того, як батько зник із нашого дому, понад рік, як мені здалося. Схоже, вони відзначили свою «річницю» незадовго до того, як загинула моя мати, обідом у «Дельмоніко Стейкгаус» і відвідинами концерту Джона Бон Джові у «Метро Ґолдвін Маєр Ґранд». (Бон Джові! З усіх подій, про які я мріяв розповісти матері, — а їх були тисячі, якщо не мільйони, — мені здавалося жахливим, що вона ніколи не довідається про цей веселий факт.)

Ще про одну річ я довідався після кількох днів перебування в Пустельному Краю: коли Ксандра й мій батько розповідали, що батько «кинув пити», вони мали на увазі, що він відмовився від віскі (яке було його улюбленим напоєм), віддавши перевагу «Короні лайтс» [61] Сорт пива. із вікодином [62] Сильний наркотичний засіб, передусім протибольової дії. . Я був здивований, як часто батько показував Ксандрі знак перемоги — пальці, розставлені буквою V, — у найневідповідніших контекстах, і ця таємниця залишалася б для мене таємницею набагато довше, якби мій батько прямим текстом не попросив у Ксандри вікодин, коли думав, що я його не чую.