Юрій Винничук - Цензор снів

— Тату, ви самі ту виварку занесли й вилили до ванни?

— А що? Я не хлоп? — усміхнувся він у свій акуратний наваксований вус. — Кобіти, синку, нас ще й не на такі подвиги надихають, ая. Що довше чоловік циркумфатиґуєсі [88] Циркумфатигуватися — швендяти. по світі, то більше впевнюєсі в тому, що все є нуда і злуда, опріч келишка доброго вина і куточка в колі родини чи друзів.

Після ванни Ріта розвісила випрані речі біля гарячої грубки й лягла в ліжко, я ліг біля неї і притулив до себе, слухаючи, як б’ється її серце, а вона шептала мені, як там було у тюрмі, що вона пережила, шептала так, як вишіптує дитина матері свій страшний сон, від якого прокинулася серед ночі. Все там було у сто разів страшніше і гидкіше, ніж за колишніх часів, бо людей напихали у камери стільки, що там панувала задуха навіть пізньої осені й в грудні. Мене турбувало, що Ріта постійно кашляє, але вона заспокоювала, що це мине, що то звичайна застуда, потім пригорнулася до мене всім тілом і запитала те, чого раніше ніколи не запитувала: «Ти кохаєш мене?», хоча я прогукав їй тоді під в’язницею, що люблю її. Я сказав, що «так», вона поцілувала мене і прошептала: «Я теж». Я сказав: «Я знаю». Вона здивувалась: «Звідки?» — «Я кілька разів гукав тобі біля тюрми, що люблю тебе. А ти відповіла: «І я, і я». Вона здивувалась: «Правда? Я нічого не чула». — «Отже, то була не ти?» — «То була не я. Але така сама нещасна, як і я». І ми заснули. А вранці я не міг її добудитися, вона не хотіла вставати, просила ще хвильку, але часу в нас було обмаль.

У хаті пахло ячмінною кавою, тато порядкував коло плити. Я спакував наші речі, сказав татові, щоб не хвилювався, бо мене якийсь час не буде. Він кивнув.

— Я й так дивуюся, що ти засидівся. — Потім попорпався в запічку, витяг вузлика, розв’язав, вийняв дві золоті обручки й дав мені. — То наші з мамою. Візьми. Може, будеш нарешті ся женив. То, як знайшов, нє?

Я обняв його, і ми з Рітою пішли в невідоме.

У Кисіля в казино було порожньо, колишня позолота раптом змарніла і зблякла. Столи були понакривані полотнами, всі меблі теж. Кисіль повів нас до свого кабінету, розгорнув переді мною карту і показав те місце, де Ґредлів упіймали, і де Ірма могла перейти кордон.

— Вони приїхали потягом до Самбора, потім рушили на Хирів, де й заночували. Наші агенти їх там загубили. А засікли їх прикордонники вже в околицях Ліська. Так що пошук треба починати звідти й далі в Сяноку. Нам пора. Твій механік уже чекає.

— Яким чином я передам вам звістку?

— Пиши на адресу «Краківських Вістей». Якщо її знайдете, подаси оголошення. — Він підсунув мені картку паперу, на якій писалося: «Продається вілла «Офелія» з садом, ставком і грецькими скульптурами». — До цього додаєш адресу, де вас шукати. А я тобі повідомлю, як діяти далі.

Я отерп. Ліщинський теж імені казав залишати для нього вістку у цій газеті. Хто ж він? Агент Кисіля? І водночас НКВС?

Перед самим летовищем нас чекав не лише Кулюс, а й людина від генерала — типовий таємний агент в чорній шкірянці. Він пояснив, що на летовищі переконані, буцім я буду випробовувати полагоджений літак. У кабіні має бути лише нас двоє з механіком.

— А як же вона? — запитав я.

— Вона прийшла побажати вам щасливого лету. Нормальна річ, — він вийняв з-під куртки куцого букетика і вручив Ріті. — Ваша злітна смуга починається там, — він показав на сам край летовища, де виднілися дерева. — Нехай вона йде туди й чекає. Коли ви підкотите до он того ангару, вона зайде з протилежного від вас боку, ніби прощаючись. Звідси її не буде видно. Тоді ви її підберете і відразу злітайте. Не виключено, що по вас будуть стріляти.

— А без стрілянини ніяк не можна?

— Ми й так зробили все, що в наших силах. Це ж армія. Вони нам не підкоряються.

— Вони вас тільки бояться?

Він усміхнувся.

— Бояться. І ненавидять. Я теж буду стріляти. Але не попадаючи. Спробую їх відволікти. Ось ваші німецькі документи.

Ми пішли до літака. Ріта з квітами в руках, не поспішаючи, вдавала, що прогулюється вздовж смуги. Кулюс прогрів мотор, і ми рушили. Біля ангару я розвернув літака. Ріта підбігла і заскочила в кабіну. Мотор заревів, і літак почав розгін. Коли я злетів, пролунали постріли з пістолетів і карабінів. Зо дві кули пробили обшивку у дні, але нікого з нас не зачепили.

Пізніше польська підпільна преса подала таку новину: «W dniu 6 grudnia 1939 roku, w dzien sw. Mikolaja, nad Przemyslem w samo poludnie, przy pifknej slonecznej pogodzie, pojawil sie samolot z polskimi znakami — bialo-czerwonymi szachownicami na skrzydlach. Byl to polski samolot wojskowy typu PZL-23 «KARAS». Samolot zatoczyl dwa kola nad miastem, a nastçpnie spokojnie polecial doling Sanu w kierunku poludniowym w stronç Karpat. Trudno dzisiaj opisac przezycia і radosc oraz znaczenie jakie ten epizod mial dla mieszkancôw Przemysla. Natomiast krasnoarmiejcy rozpoczçli strzelaninç do samolotu, wszystkim czym dysponowali, a przewaznie z naganôw.