Юрій Винничук - Цензор снів

— А ви дістанете викуп?

— Ну, ясно! В татуня її грошей багато. Властиво, я планував цю справу раніше, але війна трохи все переграла.

— А потім що?

— Жи що?

— Ну, потім, що з тою ціпкою.

— Ну, то, як твоя фантазія підкаже. Можете втопити, можете отруїти, а можете покраяти на кармонадлі... ти гейби в тім спец, нє? — Він зареготав булькотливим сміхом, а бачачи, що я дещо отетерів, продовжив: — Лишати її живою не можна. Ти ж розумієш? Коли її відпустите, вона видасть вас. А коли тебе і Кулюса візьмуть за яйця, ви продасте мене. Але я ще зможу викрутитися, а вам у цюпі життя не буде. Найбільше, хіба з тиждень протягнете. Ферштейн?

Авжеж, за законами того світу, в якому він порядкував, свідків живими лишати не можна. Навіть дівчину. Кисіль дивився на мене, прискаливши око, і чекав. Я думав.

— Тут усе просто, — продовжив він. — Ти підписуєшся на цю справу, а я тобі вирятую Ріту. До того ж зауваж, який я шляхетний хлоп: я це зроблю наперед, бо ти таких грошей не маєш. Я це зроблю, бо вірю тобі. Я вірю, що ти мене не здуриш. Бо ти знаєш, що Кисіль тебе з-під землі знайде. Навіть, як ти опинишся в Гондурасі. — Він сидів, задоволений собою і погойдував ногою, але, помітивши моє вагання, вирішив додати жару. — Я чув, що останній етап повантажили ще позавчора. Розумієш? Вони там третій день стоять. Без їжі.

— їх не годують?

— Якщо це можна назвати годівлею... Видають кожному по одній солоній рибині в день і відро води на вагон. їх усіх мучить спрага. Там пекло. Усі скопом — жінки, чоловіки, діти. Посередині вагону діра, куди вони ходять за потреби. Сором відсутній. Під дірою корито, яке час від часу забирають. А коли в дорозі, нечистоти летять на колію. Газет нема. Води помити руки нема. З ними ще й кримінальники, які їх обкрадають і забирають усе найцінніше. В тому числі одяг. А доля всіх симпатичних дівчат і жінок — однакова, їх ґвалтують. Вони їдять оселедці й самі, як оселедці в бочці. А далі їм ще їхати і їхати, може, й кілька місяців.

Мені стало жаско від його слів. Я уявив собі цю картину і делікатну Ріту з її великопанськими звичками, а потім подумав про ту дівчину. Вона була приречена. Якщо Кисіль вирішив її викрасти, то викраде, бо як не мене найме, то кого іншого. Але якщо я відмовлюся, то не тільки не вирятую Ріту, а й ледве чи доживу до того числа газети, де буде повідомлятися про викрадення доньки мільйонера. Бо ж тоді я теж стану небажаним свідком, який здогадуватиметься чиїх рук справа. А свідків треба знищувати. І мене не буде. Кулюса, мабуть, теж. Отже, виходу насправді нема. Якщо хочу вийти з цієї історії живим, мушу погодитися.

— Добре, — сказав я, — а коли це треба зробити?

Кисіль задоволено похитав головою.

— Розумний хлопець. Є лише їдна проблема. Я не знаю, де зараз та дівчина, — він відкинувся на спинку крісла й закурив. — Її для початку треба знайти. Її, між іншим, шукають і рускі. їм теж хочеться заволодіти мільйонами. Так, що тут ще один генерал у долі. Розумієш, який рівень? Груба риба. Її батьки вже в них у руках. Стара, здається, справді не знає, де сховано сейф. А старий каже, що поки не отримає звістки від доньки, що вона жива й здорова і перебуває за кордоном, нічого не скаже.

— Де їх упіймали?

— У Карпатах. Пробували перейти до німців. Там їх і затримали. Але дівчина вислизнула. їх було четверо. З ними був ще її чоловік. Того застрелили, коли пробував утікати. Старих тримають зараз у Дрогобичі.

— Отже, дівчина на німецькій території?

— Так виглядає. Генерал своїми каналами теж пробує зондувати через німців, де та піпся. Поки що ніц. Отже, коли ти її знайдеш, повідомиш мене. Я приїду. Заки не отримаємо викуп, ніц їй поганого не робите, бо потрібні будуть підтвердження, що вона жива. Тоді вона напише на свіжій місцевій газеті кілька слів для татуська. А коли він нам віддасть сейф, потім... потім можете з нею побавитися, щоб не покидала цей засраний світ без задоволення.

Щось у моїй голові починало світати. Спочатку то були невеликі проблиски, які поволі перейшли в сформовану картину. Не вистачало тільки одного уточнення.

— І хто ця дівчина? — ледь не скрикнув я.

— Ха! — засміявся Кисіль. — Щоб я скис, коли ти не здогадався!

— Ірма Ґредель?

— Авжеж. Тепер тямиш, чому мені потрібен саме ти? Але я мусив спочатку переконатися, що візьмешся за справу.

Я сидів ошелешений. Потім налив собі горілки й випив. Ірма втекла. Батьки її в тюрмі, з якої вже не вийдуть. Ірму шукають. Рано чи пізно знайдуть. Якщо знайду я, то можливі ще варіанти, адже від цього залежить доля Ріти. Треба рятувати обох.