Юрій Винничук - Цензор снів

— А про Ґредлів що чути?

— Мали теж утікати. Фабрикантів та наволоч стріляє без суду.

Усе довкола мене розсипалося. Я, не зволікаючи, погнав на Соснову.

Хату покоївки я знайшов швидко. Леся була жінкою середнього віку. Вона запросила мене до себе і розповіла, що Пріму і всіх, хто був у нього в хаті арештували серед ночі. Де сам Пріма вона не знає, але Ріта в Бригідках. Знову ці Бригідки! Тепер і вона там, у тих брудах і вошах, у смородах і вогкості. Леся ходила до неї і передала їй білизну. На щастя, напередодні забрала була прати.

— Її вікно в другому ряду третє. Як добре гукнете, почує. Але як будете кричали, не дивіться на те вікно, бо й так нічого не побачите, а дивіться кудись у другий бік. Ніби гукаєте за своєю знайомою.

— А що з передачами?

— Поки що раз на тиждень. Продукти й особисті речі. Не знаю, як далі буде.

— А що робиться на Казьовій віллі?

— Не знаю. Нині приходив до мене їден і запитував, чи то я там прибирала і прала. І сказав, що можу знову приходити. Але мушу дати розписку, що буду тримати писок на замку.

— Рі-іто! Рі-іто! — котила луна мій крик по Казимирівській, а я махав рукою до постаті вдалині, що віддалялася від мене. Людей на вулиці було мало, мій крик нікого не зацікавив. Але за хвилю я почув її голос з вікна і побачив її руку, що просунулася у щілину і тріпотіла пальчиками. «Я люблю тебе!» — гукнув я і почув: «І я! І я!»

Потім я розпитав, коли можна щось передати. Побачення були заборонені. Що я ще міг зробити для неї? Коли я наступного тижня прийшов з передачею для Ріти, то почув, що насправді передачі можна носити лише раз на місяць. Я почувався, як на розпеченій плиті, мені пора було теж зникати, але я сподівався на диво, що Ріту звільнять. У чому її могли звинувачувати? Це не вкладалося в голову.

А тим часом москалі облаштували кордон, перетягнули двома рядами колючого дроту, поставили сторожові вежі, і ми опинилися, як миші у пастці. Коли ж я прийшов з передачею на початку грудня, почув лише одне слово: «Убила». І що це могло означати? Що її вивезли? Чи відпустили? Де тепер її шукати? Я йшов Казимирівською геть приголомшений. Раптом почув своє ім’я. Кисіль!

— Як ся маєш? — втішився він мені. — Я думав, ти давно по той бік греблі.

— Ні, я не втік. Чекав на Ріту. Сподівався, що її врешті випустять. А нині сказали: «Убила». Не знаєте, що це означає?

— То є два тлумачення: або вивезли, або коцнули. Думаю, перше. Але зазвичай їх так раз-два не вивозять, спочатку пакують у товарняки, і тоті вагони стоять по кілька днів на запасовій колії, заки поїдуть на Схід. Тобі на ній дуже залежить?.. Бачу, що так. Можу порадити їдну річ. Піти на двірець, пошукати товарняк і викупити її.

Я здивувався.

— Таке можливе?

— Звичайно. Не один так зробив. Між іншим, Пріма теж викупився.

— Казьо? Сам? А її не викупив?

— Нащо вона йому? Чи ти гадаєш, він був сліпий?

— Як же він викупився, сидячи в тюрмі?

— Завдяки мені. Я маю свої канали. Він просто відписав їм свою віллу.

— То, може, й мені допоможете?

— Може, й так. У мене є до тебе одна пропозиція. Але що ми стоїмо серед вулиці? Ходімо до тої «Чайної», там у мене закамарок, де зможемо побалакати.

Колишня каварня «Орієнт» перетворилася на зачучверілу забігайлівку. Замість кельнерів крутилася офіціантка в білому фартуху і з білою коронкою на голові. Оскільки вона була одна, то смикали її в різні боки. За буфетом порядкувала дама зі щедро набубнявілим репрезентаційним бюстом, на буфетовій ляді в’янула в шклянці води чайна рожа. Кисіль, видно, мав тут свій блат і, привітавшись із буфетницею, замовив триста грамів горілки та канапки, а тоді повів мене попри кухню до окремого кабінету. Ми сіли за стіл, половину якого займали папки з паперами, а за хвилю буфетниця принесла нам горілку в графині й канапки з салом та квашеними огірками.

— Справа така, — промовив Кисіль, коли ми випили й закусили, — власне, ми зустрілися не випадково. Я спеціально тебе підстеріг. Мені потрібні надійні люди. Є змога трохи заробити. — Він говорив, не кваплячись, а я в цей час сидів, як на цвяхах. — Є один багатий чоловік, мільйонер. А в нього — кохана доця. Щойно заміж вийшла. Якщо ти її смикнеш і переховаєш у надійному місці, далі діло буде за мною. А коли буде по всьому, дістанеш сорок тисяч золотих. Можеш Кулюса до тієї справи залучити.

— А чому я?

— Бо ти пристойняк. Ти зможеш до неї підкрастися, забити баки, як забив Ріті, а потім заманити туди, куди я тобі скажу.