Юрій Винничук - Цензор снів

— Но, абисьте знали, жи то був я, — сказав Кулюс. — Тілько жи з тим пограбуванням вони всралися, бо ніц мені не довели, і я за три тижні вийшов з цюпи. Але директор вже не взяв мене назад.

На хвилю запанувала мовчанка. Я запитав одновухого:

— А вас чого до цюпи?

— То ви про мене не чули?

Раптом жінка рвучко скинула голову догори й зарепетувала:

— Гальо! Гальо! Стати! Я проїхала свою зупинку!

Вона намагалася навіть стукати в кабіну, але Кулюс її стягнув назад на лаву.

— Сказала, як перднула, — буркнув він, — ми всі свої зупинки давно проїхали.

— У, курв’яр засраний, — промурмотіла Курчалаба.

— Стули хавку! — гаркнув капрал у віконечко.

— Йди до дули — збирай крупи, — а відтак затягла:

— Кажу востатний раз: стули хавку! — повторив капрал.

— Ей, пане пуліцай, не гнівайтеся, — озвався Кулюс, — бо то пісня про тих пуліцаїв, жи були за Австрії.

— Гм, може, воно й так, — відповів капрал, — але якого вона милого зиркає, співаючи, на мене?

— Але ж так чинять усі співаки. Хіба ви не бачили в театрі?

Тим часом Курчалаба продовжувала:

— Не чули про мене? — ще раз перепитав одновухий.

— А чо би мали чути, — сказав я. — Та й звідки.

— В газетах писали.

— І що там писали? — спитав Кулюс.

— Про червоного душія.

— То ти? — з неабияким подивом промовив Кулюс.

— То я, — з неприхованою скромністю відповів той.

— О рани Господні! — вжахнулася Курчалаба. — А я біля нього такво сиджу!

— Не бійтеся, пані, — відказав одновухий, — мене старі спиті порхавки не збуджують. Та й капелюшок у вас зелений.

— О, диви, який молодий! За кілька днів будеш гнити в Брюховицькому лісі.

— То чим ви займалися? — спитав я. — Душили?

— Так. Жінок у червоних капелюшках. Така в мене була вузька спеціалізація.

— А де ви загубили одне вухо?

— О, то ціла історія, — зрадів душій. — Була в мене біня [24] Біня — дівчина. , ходила завше в червоному капелюшку. Але раз я її прилапав з якимсь мундуровим [25] Мундуровий — той, хто носить мундир: залізничник, пожежник, поліцай і т. д. . Нє, жиби вони шось не те робили, шо нє, то нє, але дефілювали си на Корсо [26] Корсо — місце, де любили прогулюватися львів’яни, те саме, що «стометрівка», тепер проспект Шевченка. попід руку. То мене не на жарт вкурвило, я зробив їй шкандаль, а вона сказала, жи не хоче мене більше знати, й виштовхала з хати. Я кілька днів не мав собі місця. І думаю, шо б мені таке зробити, жиби вона повірила, як я її сильно люблю. І ту я згадав про Ван Ґоґа. То такий маляр славетний, котрий втяв си вухо і післав го коханій. Шо там далі було з ними, не знаю, бо то я прочитав на клаптикові газети, як-єм крутив папіроску. Але вирішив, шо вона мусила то оцінити дуже високо. Ну і я подумав, жи такий подвиг можна повторити. Та й повторив. Післав їй своє вухо. Але то ніц не помогло, бо курва є курва, і на то ради нема. Вона те вухо викинула псові. Так мені й відписала: «намастила-м го смальцем і дала Бриськові». І то мене так пойняло, шо відтоді я став душити всіх курвів у червоних капелюшках.

— І скільки було жертв?

— Поліція нарахувала двадцять штири, але я признався лише до двадцяти трьох.

— То ніби вам на тому ся розходило? — спитав Кулюс. — На одну більше чи менше, не грає ролі.

— Перепрошую, — твердо промовив душій, — я чужі жертви на себе не хочу брати. На тім світі, коли вони всі мене обступлять, я не хочу чути від них жодних претензій, жи з’явилася поміж ними ше якась фіпця, якої не торкалися мої чутливі музикальні руки. — Він випростав свої довгі пальці й поворушив ними так, ніби перебирав клавіші. — Найбільше я любив фільми про гангстерів, але мусив ходити на мелодрами, бо кобіти фільми про гангстерів не дуже шанували.

— У нас гангстери неможливі, — сказав Кулюс, — бо ми п’ємо пиво. А треба було пити віскі.

— Я пив. Ніц особливого, — сказав душій. — Самограй. — Потім зиркнув у вікно: — Приїхали.

Чути було, як скреготнула брама.

— Ну, виповзайте! — гукнув капрал, відчинивши двері.

— Я перша, — сказала Курчалаба і, підійшовши до краю авта, простягнула поліцаєві руку: — Прошу дамі подати руку.

— Ще чого! Злізай!

— Е ні! Інакше не злізу! Що то у вас за виховання! Ким була ваша мама? Продавала фйолки на Сиктуській? Та певно! Де би вона могла синочка навчити, як поводитися з дамами!