Галина Пагутяк - Мій Близький і Далекий Схід

Поетична мова шумерів дуже образна, ритмічна за рахунок повторів, багата на епітети, але це не означає, що так розмовляли звичайні мешканці Урука. Тому я не зловживала поетикою шумерських гімнів і молитв, бо їх складали жерці, а не звичайні люди. Примітки-коментарі є частиною повісті, вони створювалися не тому, що так треба, а задля того, аби деяких слів читач не проминав, особливо, коли вони доповнюють зміст. Так само я не перенасичувала твір реаліями шумерською мовою, як це люблять робити письменники, що пишуть історичні романи. Від того, що я називатиму барана уду, а воїна гуруш, читач лише спотикатиметься. А в Шумері, до речі, дерево і каміння були рідкістю. Тому нема об що спотикатися. Жартую. Вони будували з глини й очерету, і писали на глиняних табличках, а школу називали е-дуб-ба, що означає Дім табличок. Та все ж ті глиняні таблички, випалені під пекучим сонцем, збереглись у шумерських бібліотеках. Вважається, що поема про мандри Більґамеса не закінчена, тобто не знайдено решти табличок. Шумери вважали, що літературний твір має добре закінчуватись, щоб негативно не вплинути на долю людини (нам). Їм було видніше. Однак, важко вгадати закінчення тієї поеми. Невже повернутись до Урука і втішатися славою будівничого? Надто сильним і нестримним був герой Більґамес, щоб змиритися з долею смертного й бути знаряддям волі богів.

Ця неоднозначність поставила переді мною проблему втілення задуму. Реконструкція міфу? Стилізація? Осучаснення? Костюмована історія? Усе це вже було, й не раз. Та й не задля цього я хотіла написати цю річ. Тому я просто увійшла до Урука й почала там жити. Коли міф чи історію пізнавати інтуїтивно, залишаючись собою, жити можна й там. Мружити очі від сонця, відчуваючи, як з глибин свідомості тягнуться до нього спогади, переживання, ілюзії… Це так гарно.

На останок назву книги, якими я користувалась. У дитинстві це була книга Зенона Косідовського «Коли сонце було богом». Далі мені трапилась книжка Войтеха Заморовського «Спочатку був Шумер». Це все популярні видання. У 1991 році я була страшенно втішена антологією «На ріках Вавилонських» (З найдавнішої літератури Шумеру, Вавілону, Палестини), яку упорядкував Михайло Москаленко. Там я прочитала переклад епосу про Ґільґамеша «Про того, хто бачив усе». Дуже якісні переклади епосу (підрядник (І. М. Дьяконов) прозовий (Лeo Яковлєв) і поетичний (Ніколай Ґумільов) видало в 2005 році російське видавництво «Ексмо». Переклади супроводжуються розлогими коментарями. І ще я мала до своїх послуг сенсаційну книгу сучасного російського шумеролога, В. В. Ємельянова «Древний Шумер. Очерки культуры», що витримала кілька видань з 2001 року. Власне, для тих, хто користується Інтернетом, немає проблем дізнатись більше про Шумер. Але пізнати його можна лише серцем.

Грудень 2007 року, у Львові

Я прокинулась на світанку настільки слабкою, що тільки очі жили самостійним життям, а душа моя літала над тілом, наче птах над грудкою солі, кинутою у воду. Здавалось, час мій завершився, і ніч, проведена в гарячці, підготувала мене до сприйняття нової реальності і тепер поставила віч-на-віч з нею. І я була нездатна чинити опір. І сама не хотіла його чинити.

Натомість на мене зійшло солодке смирення від того, що все вирішено, що я підкоряюсь нам [1] Це слово означає долю, призначену богами. : не лементую, не біжу плакати в степ [2] Шумерський образ: найвищий вияв емоцій — втекти у пустелю, подалі від людей. , не сідаю в пилюку [3] Ознака жалоби за померлим, характерна для багатьох народів. , не шукаю зілля вічної молодості. Бо я знаю, що це не має сенсу. Бо я знаю таємниці життя і смерті. Я завжди їх носила у собі, але не так, як мати носить дитя. Мої знання визрівали в моєму серці, як зерна ячменю, коли земля стає гарячою від променів Уту [4] Бог сонця й справедливості, у вавилонян — Шамаш. , масна від бруду й волога від ноту. Вони проткнули моє серце і моє тіло паростками, гострими наче списи, зробивши мою плоть слабкою, виснаженою і непотрібною. Прийде жнець і зітне стебла серпом, зібравши їх у жменю, вимолотить, провіє і зсипле в глиняний горнець. Мабуть, так і лежатиме оце зерно вічно, не пригодившись ні богам, ні людям. Для людей гірке, для богів — смертельно отруйне. Бо ме [5] Дуже складний термін шумерської філософії, що означає ідеї, категорії буття, що сходять з неба. сходять з неба, а не з землі.