Рут Хоган - Хранитель забутих речей

Юніс спостерігала, як похоронна процесія повертається назад до машин.

— Чому ти так упевнений, що помреш раніше від мене?

Бомбардир узяв її за руку, коли вони теж почали виходити з цвинтаря.

— Тому що ти все-таки на кілька років молодша, ніж я, та й більше дбаєш про своє здоров’я.

Юніс пирхнула, але Бомбардир додав:

— А ще тому, що ти моя вірна підлегла і маєш робити те, що я тобі кажу.

Юніс розсміялася:

— «Десь у чудовому місці» не дуже точне розпорядження.

— Коли вигадаю щось конкретніше, я дам тобі знати.

Перед тим як вони дійшли до воріт цвинтаря, Бомбардир зупинився і стис її руку.

— І ще одне, — він подивився на Юніс очима, у яких бриніли непрохані сльози, — пообіцяй мені, що, коли раптом я закінчу, як тато, таким самим божевільцем, і мене помістять у той будинок, ти знайдеш шлях… ти розумієш. Забрати мене. Геть.

Юніс вичавила з себе усмішку, почуваючись так, немов хтось пройшовся по її могилі.

— Присягаюся серцем матері, — вичавила вона з себе.

Тепер Бомбардир показав свій подарунок Бейбі Джейн, але щойно вона переконалася, що він неїстівний, не пищить і не підскакує, то втратила до нього всяку цікавість.

— Отже, що ти хочеш робити на свій день народження? — запитала Юніс, намотуючи рожеву стрічку навколо пальців.

— Як щодо того, щоб поєднати мій день народження з нашою традиційною поїздкою? — запитав Бомбардир.

Юніс усміхнулася:

— Брайтон — то й Брайтон!

— Обручка тут ні до чого, а Тереза тепер іще й розсердилася.

Лора досадливо пожбурила один з м’ячів Моркви через газон. Фредді припинив копати і сперся на лопату, готовий поспівчувати, якщо знадобиться. Воліючи поділитися своїм розчаруванням, Лора вийшла в садок, де Фредді перекопував компост для трояндового саду. Фредді усміхнувся їй.

— Нічого страшного. Зрештою все буде добре.

Лора була не в гуморі для банальностей. Тереза і Саншайн на неї розсердилися з різних, але наразі незбагненних причин, у роботі з сайтом вона відстала від графіка, а Моркву так захопив візит поштаря, що він надзюрив на китайський килим у передпокої. Вона ще раз замахнулася на тенісний м’яч ногою, схибила і з розгону мало не гепнулася на траву. Фредді знов почав копати, щоб приховати усмішку. Лора так сподівалася, що обручка з сапфіром стане панацеєю від її проблем з Терезою. Вона замінила скло на фотографії Терези, повісила світлину малого Ентоні та його батьків поруч, а обручку в коробці поставила навпроти. Вона навіть спробувала увімкнути Ела Боуллі.

— Звідки ти знаєш, що Тереза ображається?

Фредді опанував себе достатньою мірою, щоб спробувати з’ясувати цю справу.

— Бо двері до спальні досі замкнені, а ще через цю чортову платівку!

Фредді насупився:

— Але вже кілька днів я не чув тієї пісні.

Лора роздратовано насурмила брови:

— Боже милий, а я про що? От піди-но спробуй зараз послухати. Я про це й кажу!

Фредді увігнав лопату в землю, підійшов до Лори та обійняв її:

— Щось я тебе не зрозумів. Боюсь, я не надто вправний у розгадуванні головоломок. Треба тобі висловитися «просто й зрозуміло», — сказав він, повчально піднявши вгору палець.

— Твоя правда, — Лора усміхнулася сама з себе.

— Поясни мені, чому це раптом Тереза розсердилася й не грає старого доброго Ела?

— Тому що тепер, замість грати ту пісню вранці, вдень і ввечері, вона не дозволяє програвати її взагалі.

Фредді скептично глянув на Лору:

— Не певний, що все правильно зрозумів…

Лора зітхнула:

— Я багато разів намагалася поставити платівку, але вона не грає. По-перше, я зробила це, щоб стати в пригоді. Зібрала докупи фотографії, обручку, а потім на додачу вирішила поставити музику, їхню пісню. А вона не заграла. Тереза не дозволила.

Фредді вимовив наступну фразу, ретельно добираючи слова:

— Це дуже стара платівка, старий програвач. Можливо, треба поміняти голку або платівку хтось подряпав…

Йому вистачило одного погляду на обличчя Лори, щоб зрозуміти недоречність своїх припущень:

— Добре, добре, ти перевірила. Звісно, ти мала це зробити. З голкою і платівкою все гаразд.

Лора підібрала інший м’ячик і пожбурила ним у Фредді. Та цього разу зі сміхом.

— Господи, вибач, я така дратівлива корова, але я щосили стараюся їй допомогти, а вона не поспішає підказувати, як саме мені це вчинити. Ходімо, я зроблю тобі чашку чаю. Можливо, навіть шоколадне печиво залишилось, якщо Саншайн його не ум’яла.