Рут Хоган - Хранитель забутих речей

— Безплатні парасольки!

Перед Марвіном різко зупинився юнак на скейтборді. Його футболка, джинси і бейсбольні черевики змокли до нитки, але він усміхався, як Чеширський кіт, що виглядав з-за плеча Аліси. Юнак узяв у Марвіна парасольку й на знак вдячності потис йому руку.

— Дякую, старий!

Хлопець поїхав собі далі, його скейтборд розбризкував калюжі навколо, а він сам тримав над головою велику рожеву парасольку.

Дощ сповільнився, замрячило, люди в парку перестали метушитись і почали прогулюватися. Марвін спочатку не побачив цю маленьку дівчинку в червоному дощовику. У неї випав один з передніх зубів, а личко біля носика обкидане ластовинням.

— Привіт! — гукнула вона. — Я Аліса, як оця скульптура.

Дівчинка тицьнула пальчиком на свою тезку. Марвін присів, щоб краще роздивитися малу, й простягнув їй руку.

— Я Марвін. Приємно познайомитися.

Вона англійка. Марвін упізнав акцент із телевізійних шоу. Він завжди вважав, що Велика Британія — підходяще для нього місце, адже в нього криві зуби і він обожнює дощ.

— Ось ти де, Алісо! Що я тобі казала, не можна розмовляти з незнайомцями!

Жінка, яка підійшла до них, глянула на Марвіна так, немов боялася, що він зараз її вкусить.

— Він не незнайомець. Він Марвін.

Марвін усміхнувся жінці своєю найщирішою усмішкою і запропонував їй свою найкращу парасольку:

— Безплатну парасольку?

Жінка не звернула уваги на його слова. Вона схопила Алісу за руку і намагалася відтягти її геть. Сміття. Вона дивилася на нього, як на сміття. Марвін почервонів. На загривку йому піднялося волосся, а у вухах почало дзвеніти. Він не сміття.

— Візьміть! — заревів він, тицяючи їй парасолю.

— Не торкайся мене, недоумку, — зашипіла жінка, повернулась на підборах і потягнула зарюмсану доньку за собою. Щойно мати послабила хват, Аліса вирвалася й побігла назад до скульптури.

— Марвіне! — волала вона, немов намагаючись щось виправити. Їхні погляди зустрілись, і, перед тим як матір схопила її знову, дівчинка послала йому рукою поцілунок. Він упіймав його. Перш аніж піти додому, Марвін залишив білу парасольку з червоними сердечками, притуливши її до Білого Кролика.

А раптом Аліса повернеться.

Лора позіхнула і відкинулася на спинку крісла. Вона подивилася на годинник. Три години біля монітора — цього більше ніж досить на сьогодні. Їй потрібне свіже повітря.

— Ходімо, Моркво! Час для прогулянки.

Надворі небо посіріло.

— Схоже, збирається на дощ, — звернулася вона до пса. — Нам може знадобитися парасоля.

Їдальня виглядала, немов у казці. Стіл застелено білосніжною лляною скатертиною і серветками, срібні столові прибори коло кожного місця, кришталеві бокали підморгують у світлі люстри. Перше Різдво Лори як власниці Падуї, і вона хотіла довести, що гідна честі так називатися. Тоді, може, вдасться відігнати непрохані думки, які заповзали в її голову, мов чорні мурахи у тріщину в коморі. Лора не могла позбутися відчуття, що попередня господиня ще тут. Вона дістала срібні з білим хлопавки з картонної коробки і поклала по одній біля кожної охайно складеної серветки.

Того ранку навіть у темряві Лора відчула, що в спальні щось змінилося. Так дитина різдвяного ранку знає, що в порожній звечора панчосі зараз уже щось є. Якимось чином вона могла відчувати цю зміну. Поки Лора босоніж прямувала до вікна, вона наступала на речі, що не були килимом: м’які, тверді, гострі, гладенькі. Денне світло підтвердило здогад: шухляди туалетного столика вивернуті, а їхній вміст розкиданий на підлозі. Лора взяла один з келихів для вина і протерла удавану пляму. Саншайн прийде з батьками. Вона запросила і її брата, але його свята «не колишуть». Іще буде Фредді. Лора вагалася, запрошувати його чи ні, але запальна промова Сари її переконала. Фредді погодився, і Лора витратила багато часу, щоб визначити причину такого щастя. Вона висувала численні й різноманітні гіпотези: пропозиція захопила його зненацька, йому самотню, він хоче смаженої індички і не може сам її приготувати, йому більше нікуди піти, йому її шкода. Щоправда, було ще одне пояснення, яке вона неохоче припускала, найпростіше і найзахопливіше. Він прийде, бо хоче прийти.

Можливо, Лора сама зчинила безлад уві сні. Люди ходять уві сні, а вона уві сні розкидає речі. Нічого не зникло, значить, це не пограбування. Учора вона застала Саншайн, коли та танцювала під Ела Боуллі, тепер ця пісня переслідує Лору і вдень, і вночі.