Рут Хоган - Хранитель забутих речей

Чоловік, який чекав на порозі, випромінював самовпевненість, геть не співвідносну з його рангом, освітою, зовнішністю чи можливостями. Він був, коротко кажучи, зарозумілим мерзотником. Зарозумілий мерзотник. Саншайн іще не знала таких слів, але вона відчула це всім своїм єством.

— Ви нудний чоловік з фургона? — обережно поцікавилася дівчина.

Чоловік проігнорував питання.

— Мені потрібна Лора.

Саншайн подивилася на годинник:

— Ви надто рано. Зараз рівно десята. Ваше вікно ще не відчинене.

Чоловік глянув на неї так, як дивилися деякі діти в школі, коли вони обзивали і штурхали її на майданчику.

— Про що ти там бурмочеш? Я просто хочу побачити Лору.

Він протиснувся повз неї у передпокій, де Лора й Фредді досі боролися з ялинкою. Саншайн супроводжувала його дещо засмучена.

— Це нудний чоловік з фургона, — оголосила вона. — Але щось він не дуже ґречний.

Лора відпустила дерево. Фредді цього не очікував, він майже впав під його вагою, а потім упустив його. Воно гепнулося в кількох дюймах від гостя, змусивши його сердито зарепетувати:

— Святий Боже! Лоро! Що ти робиш? Намагаєшся мене вбити?

Лора глянула на нього сталевим поглядом, як ніколи раніше не дивилася, та промовила твердо і владно:

— А це думка.

Чоловік, очевидно, не очікував на таку нову версію Лори, а вона насолоджувалася його подивом. Ця розмова заінтригувала Фредді, але він щосили намагався здаватися байдужим, а Саншайн міркувала, як могло статися, що Лора знає нудного чоловіка з фургона і запросила його прийти в Падую, хоч він і поводиться так жахливо. І вона зовсім не збиралася робити для нього любеньку чашечку чаю. Нарешті Лора урвала напружене мовчання:

— Що ти хочеш, Вінсе? — зітхнула вона. — Тобі краще пройти на кухню.

Коли чоловік виходив за нею з передпокою, він не зміг утриматися, щоб не кинути бундючного й ворожого погляду на Фредді, Фредді відповів йому тим самим.

На кухні Лора не запропонувала Вінсу нічого, крім короткої можливості пояснити мету свого візиту.

— Я не заслужив навіть на чашечку чаю? — запитав він улесливим тоном, яким, коли вони щойно одружились, у спальні домагався аж ніяк не напоїв. Лора здригнулася, згадавши ті часи. Немає сумнівів, Селіна з сервісу тепер мала змогу познайомитися з цим тоном. Лорі стало майже шкода бідолашну жінку.

— Вінсе, чому ти тут? Що тобі треба?

Він усміхнувся, маючи намір здаватися спокусливим, але вийшло вульгарно.

— Я хочу, щоб ми знову стали друзями.

Лора голосно зареготала.

— Справді, — додав Вінс, відчай почав бриніти в його голосі.

— А як же Селіна?

Вінс сів і закрив обличчя руками. Це було так награно й нещиро, так по-свинськи, що Лорі закортіло запропонувати йому гірчицю.

— Ми розійшлися. Я не зміг любити її так, як тебе.

— На щастя для неї. Вона покинула тебе, хіба ні?

Вінс не збирався так просто здаватися.

— Лоро, я ніколи не припиняв тебе кохати.

— Та невже, навіть тоді, коли обслуговував Селіну?

Вінс підвівся і спробував схопити її за руку:

— То лише фізіологія. Тільки секс. Я ніколи не припиняв думати про тебе, сумувати за тобою і бажати повернути тебе.

Лора похитала головою, не ймучи віри цим словам.

— Дивно лише те, що дотепер ти ніколи не намагався якось зв’язатися зі мною? Ні тобі листівки на день народження, ані привітання з Різдвом, ані телефонного дзвіночка. Скажи, Вінсе, чому так? Чому зараз? Це геть не пов’язано з великим будинком, який я успадкувала?

Вінс знову сів, намагаючись вигадати доречні аргументи. Лора завжди, навіть дівчиськом, була для нього занадто розумна. Він кохав її тоді, так як міг, але навіть у той час знав, що вона йому не рівня, з її гарною освітою, вишуканими манерами. Проте тоді він хоч міг її чимось вразити. Можливо, якби їхня дитина вижила або вони змогли зачати знову, усе було б по-іншому. Він так хотів сина, щоб грати з ним у футбол, чи донечку, щоб катати її на конику, але цього не сталося. Марні спроби народити дитину стали ще однією причиною їхнього відчуження. З роками, коли Лора подорослішала, вона почала більше помічати його хиби і все менше сприймати його як чоловіка. Вона помічала його огріхи, а він у відповідь мстився їй, доводячи їх до абсурду, щоб насолити дружині. Це був його єдиний спосіб захиститися. Зрештою Селіна не згадувала йому щоразу лікті на столі чи підняте сидіння унітаза. Ну, принаймні спершу.

Лора досі чекала пояснень. Її холоднокровність доводила Вінса до шаленства, і нарешті маска цивілізованості впала з його обличчя, оголивши гидотне нутро: