Рут Хоган - Хранитель забутих речей

Унизу всі кімнати заполонив аромат ялинки. Як у казці. Саме дерево виблискувало і сяяло кулями, серпантином та іншими прикрасами, що їх Лора знайшла в ящику на горищі. Ентоні завжди оздоблював ялинку на Різдво, але його ялинка зазвичай була набагато скромніша, тож більшість прикрас не використовувалися протягом років. Лора поклала дві скибочки хліба в тостер і налила собі чашку чаю. Метушня на кухні нарешті змусила Моркву покинути його місце біля каміна в кабінеті, він причалапав до Лори і сів коло її ніг, чекаючи на сніданок з тостів і злегка підсмаженої яєчні. Попри всі їхні намагання відгодувати його, Морква залишився що називається «шкіра та кістки», як про нього казав Фредді. Але зараз пес виглядав набагато щасливішим і почав дивитися на життя, як на захопливу пригоду, а не як на тяжке випробовування. Сьогодні Саншайн пішла робити різдвяні закупи зі своєю матір’ю, а Фредді відвідував сестру та її родину в Слау. Він сказав Лорі, що відвідин перед Різдвом задосить, щоб підтримати статус «хорошого дядька», за умови, звісно, що візит доповнить щедрий дарунок (бажано готівкою) його невдячній племінниці й непривітному небожу. Лора допила свою чашку чаю і струсила крихти тоста з пальців. Напевно, провести день на самоті їй буде навіть корисно. Крім того, у неї ж є Морква, його приємна на дотик голова зараз спочивала на її колінах. Після швидкої прогулянки по замерзлому саду, під час якої Морква кілька разів підняв лапу коло дерев, а Лора перевірила, чи немає примар і привидів у трояндовому садку, вона розпалила вогонь у кабінеті, а Морква, вдоволено зітхнувши, улігся на своє звичне місце біля каміна. Лора спустила коробку з однієї з полиць і висипала її вміст на стіл. Ноутбук увімкнувся зі звичним звуком, екран засвітився, віртуальна країна загублених речей, де Лора тепер була Хранителькою, вітала її. Жінка взяла першу-ліпшу річ з купи навпроти.

Марвін любив бути зайнятим. Це зупиняло чорні думки, що закрадалися в його серце, як чорні мурахи заповзають на тіло мертвої пташки. Піґулки, які виписав лікар, допомагали, але не завжди. Коли він тільки захворів, то затикав вуха ватними заглушками, затискав ніс і тримав очі й рот закритими. Йому здавалося, якщо затулити усі дірки в голові, думки не зможуть потрапити всередину. Але треба було якось дихати. І не важливо, наскільки маленький отвір робив він поміж вуст, щоб вдихнути: погані думки завжди встигали прослизнути туди. А коли чимось займатися, лихі думки зникають і голоси також.

Марвін умів лагодити парасольки. Він збирав зламані парасольки на смітниках «Нью-йоркського транзитного об'єднання загублених речей» [50] Організація, що допомагає знаходити речі, забуті чи загублені в транспорті. та лагодив їх у темній і брудній кімнаті, яка була його єдиним домом.

Дощ іще не падав, але обіцяли. Марвін любив дощ. Дощ очищає світ і робить усе блискучим, трава після дощу пахне небесами. Хмари кольору диму з рушниці клубочились у блакитному небі. Уже недовго чекати. Марвін — велетень. Він крокує по П'ятій авеню, його важкі черевики б'ються об асфальт, а довге сіре пальто тріпоче позаду, немов плащ. Заплутані дреди вже торкнула сивина, а очі завжди неспокійні, білки миготять, як у переляканого мустанга.

— Безплатні парасольки!

У Центральному парку Марвін любив працювати найбільше. Він заходив з боку 72-ї вулиці і прямував до Conservatory Water. [51] Штучний ставок у Центральному парку в Нью-Йорку. Полюбляв дивитись, як яхти ковзають по ставку, неначе лебеді. Сезон для запливів тільки розпочався, й, незважаючи на загрозу дощу, кілька човнів вийшли на воду. Марвін звик працювати біля скульптури Аліси в Дивосвіті. Діти, які гралися там, не заперечували проти його присутності так, як декотрі дорослі. Можливо, вони думали, що він просто частина цієї історії. Сьогодні дітей не було. Марвін поставив свою сумку з парасольками коло найменшого гриба в композиції, коли перші краплини дощу почали барабанити по його витертій кепці бронзового кольору.

— Безплатні парасольки!

Його глибокий голос гримів крізь дощ, мов грім. Люди снували повз Марвіна, але відверталися, коли він простягав їм свої дарунки. Він ніколи не міг цього зрозуміти. Він же просто намагався допомогти. Парасольки безкоштовні. Чому більшість людей сахається його, як диявола? Та попри це, він робив свою справу.