Рут Хоган - Хранитель забутих речей

— Ти вже збираєшся, сестричко? Ти ж уся геть змокнеш. Може, позичити парасолю?

Порша кинула швидкий погляд на кімнату, намагаючись визначити, де залишилися плями від кави, а потім звернулася кудись до кімнати, ховаючи очі від Бомбардира:

— По-перше, не називай мене «сестричко». По-друге, мені не потрібні твої парасолі, мені потрібне таксі. І по-третє, ти що, намагаєшся мене здихатися?

— Так! — гукнула Юніс, на одному подиху забігаючи на сходи. Вона заплуталась у макінтоші, намочила і Дугласа, і пончики. Нарешті дівчина опустила Дугласа на підлогу, поклала пончики на письмовий стіл Бомбардира і зняла свій вимоклий плащ.

— Я думаю, нам знадобиться більший човен, — пробурчала вона собі під ніс, злегка киваючи головою в сторону Порші. Бомбардир стримав непроханий сміх, який виривався з його вуст. Юніс помітила, що він намагається стриматися, й почала насвистувати мелодію зі «Щелеп».

— Що це капосне дівчисько має на увазі? — гримнула Порша.

— Просто цитата з фільму щодо жахливої негоди, — мило всміхаючись, відповіла Юніс.

Поршу таке пояснення не надто переконало, але цієї миті її увагу привернув Дуглас, який під’їхав до неї впритул і обтрусив своє мокре хутро.

— Заберіть від мене це гидке створіння! — зашипіла вона, відступила назад і звалилася на письмовий стіл Юніс, розкидаючи ручки, горнятка та скріпки на підлогу. Юніс забрала Дугласа на кухню і потішила його зранені почуття пончиком. Але грубість Порші вивела з рівноваги навіть холоднокровного Бомбардира. Звична доброзичливість зійшла з його обличчя, як зсуви йдуть після шторму. Розлючений, як ніколи, він схопив Поршу за зап’ястки і стягнув її зі столу Юніс.

— Ану, прибери! — наказав він, указуючи на безлад.

— Не будь дурненьким, любий, — відповіла Порша, схопила свою сумочку й заходилася шукати там губну помаду, намагаючись приховати своє збентеження. — У мене є люди, які роблять такі речі.

— Ну, наразі я їх тут не бачу, чи як?! — гаркнув Бомбардир.

— Ні, але ж ти тут, — відповіла його сестра, наносячи свіжий шар яскраво-червоної помади на вуста. — Будь хорошим хлопчиком і виклич мені таксі.

Почервонівши, Порша поклала помаду назад у сумочку і поторохтіла сходами на своїх безглуздих підборах чекати машину, яку, вона була певна, брат викличе для неї. Порша ненавиділа сваритися з Бомбардиром, але вона знала, що заслужила від нього прочухана. Однак те, що він має рацію, дратувало її ще більше. Порша була, як мала дитина, що так і не переросла безглузді істерики. Вона знала, що поводиться жахливо, але чомусь не могла спинитися. Інколи ця жінка сама мріяла повернутися назад у дитинство, коли старший брат її обожнював.

Бомбардир дивився їй услід, намагався й не міг пізнати у цій розбещеній жінці ласкавої дівчинки, яку він так любив. Роками він тужив за сестрою, котру втратив так давно, сестрою, що ловила кожне його слово, їздила на рамі його велосипеда і стежила за його черв’яками, коли він ішов рибалити. А він їв її розсаду, вчив Поршу свистіти і катав її «до неба» на гойдалці. Проте ця дівчинка залишилася в далекому минулому, а зараз була лишень отруйна, як зміюка, Порша. Він почув, як грюкнули дверцята таксі, у якому вона поїхала геть.

— Уже безпечно заходити? — Юніс висунула голову з-за дверей кухні.

Бомбардир звів очі й усміхнувся, вибачаючись:

— Я перепрошую за це, — промовив він, указуючи на безлад навколо письмового столу.

Юніс усміхнулась у відповідь:

— Це не ваша вина, босе. У будь-якому разі великої шкоди не заподіяно.

Вони попіднімали речі з підлоги і поклали їх на місце.

— Я зарано зраділа, — промовила Юніс, підбираючи маленький предмет. Зображення жінки, яка тримала квіти, скло всередині золотавої рами розбилося. Юніс знайшла цей медальйон, коли поверталася додому після співбесіди в Бомбардира, і тримала його на своєму столі. Це був її талісман. Бомбардир оглянув пошкодження.

— Я все виправлю, — пообіцяв він, забравши медальйон і обережно поклавши його в конверт. Не промовивши більше ні слова, Бомбардир побіг униз сходами. Юніс завершила піднімати свої речі з підлоги, витрусила сигаретний попіл з коробки для скріпок. Тільки перед тим, як чайник закипів, Бомбардир повернувся, знову вимоклий до нитки, але в чудовому настрої і з широкою усмішкою.

— Годинникар на Ґрейт-Рассел-стрит запевнив мене, що скло буде замінене найпізніше завтра вранці.

Із значним запізненням вони сіли пити чай з пончиками, і Дуглас, упевнившись, що Порша нарешті пішла, виїхав з кухні, сподіваючись отримати добавки.