Патриція Гайсміт - Талановитий містер Ріплі

— Ви вперше у Венеції?

— Так, — відказав Мак-Каррон і рушив вестибюлем. — Зайдемо сюди? — Він показав на бар готелю, говорив досить люб’язно.

— Добре, — погодився Том. У барі не було багато людей, але віддалені столики, де б ніхто не міг їх почути, були зайняті. Невже Мак-Каррон висуне йому звинувачення прямо тут, один за одним викладаючи перед ним беззаперечні докази? Він сів на стілець, який йому показав детектив, а сам Мак-Каррон сів спиною до стіни.

До них підійшов офіціант.

— Signori?

— Мені каву, — сказав Мак-Каррон.

— Мені капучино, — сказав Том. — А ви хочете еспресо чи капучино?

— А яка з молоком? Капучино?

— Так.

— Тоді візьму капучино.

Том зробив замовлення.

Мак-Каррон глянув на нього. Його маленький рот витягнувся в легенькій посмішці. Том уявив собі три варіанти початку цієї розмови. «Ви вбили Річарда, правда ж? Персні — це вже занадто, вам не здається?» Або: «Розкажіть мені про той човен у Сан-Ремо, містере Ріплі, у всіх деталях». Або просто та спокійно, підводячи до головного: «Де ви були п’ятнадцятого лютого, коли Річард зійшов з корабля у… Неаполі? Добре, але де ви тоді мешкали? А де ви мешкали, скажімо, у січні?.. Ви можете це довести?»

Мак-Каррон нічого не казав, тільки розглядав свої пухкі руки й ледь-ледь посміхався, наче йому було збіса легко розкрити цю справу, а зараз він щосили намагався дібрати потрібні слова.

За сусіднім столиком четверо італійців емоційно й досить гучно щось обговорювали, раз по раз вибухаючи оглушливим сміхом. Том хотів відсунутися від них, але сидів нерухомо.

Він напружився, аж його тіло зробилося твердим, як криця. Він був готовий прийняти виклик. А тоді почув свій неймовірно спокійний голос:

— Чи встигли ви зустрітися із лейтенантом Роверіні, поки ще були в Римі? — Він озвучив своє питання і лише тоді усвідомив його справжню мету. Він хотів вивідати, чи Мак-Каррон знає про затонулий у Сан-Ремо човен.

— Ні, не встиг, — сказав детектив. — В аеропорту мені повідомили, що містер Ґрінліф має сьогодні повернутися до Рима, але я прилетів дуже рано, тому й вирішив не гаяти часу та спіймати його у Венеції, а заразом ще й поговорити з вами. — Мак-Каррон опустив очі до своїх паперів. — Якою людиною був Річард? Як би ви описали його характер?

Невже Мак-Каррон вирішив діяти саме так? Вихопити з його розповіді ще кілька доказів проти нього? А може, просто хотів почути об’єктивну думку про Дікі, якої він не міг отримати від його батьків?

— Він хотів бути художником, — почав Том, — хоча й знав, що йому ніколи не стати видатним. Він поводився так, ніби йому байдуже, ніби він і так щасливий та живе тут, у Європі, саме так, як завжди хотів. — Том облизав губи. — Та мені здається, що день у день таке життя дедалі більше його гнітило. Як ви, мабуть, знаєте, батько не схвалював його захоплень. Та ще й ці їхні стосунки з Мардж.

— Що ви маєте на увазі?

— Мардж закохалася в нього, а Дікі не відповідав їй взаємністю, але вони так часто бачилися в Монджибелло, що вона й далі продовжувала на щось сподіватися… — Том обрав безпечну для себе тему, але вдавав, ніби йому важко про це говорити. — Правду кажучи, він ніколи не обговорював цього зі мною і завжди гарно відгукувався про Мардж. Він, звісно ж, симпатизував їй, але всім було очевидно — і Мардж теж, — що він ніколи не покличе її заміж. Але Мардж не здавалась. Гадаю, саме це стало основною причиною, яка змусила його покинути Монджибелло.

Мак-Каррон слухав уважно й навіть трохи співчутливо, здалося Тому.

— Що ви маєте на увазі, коли кажете, що Мардж не здавалась? Що вона робила?

Том зачекав, поки офіціант поставив на стіл дві чашки з пінистим капучино, помістив між ними цукерничку й поклав на неї рахунок.

— Вона продовжували писати йому, хотіла зустрітися, але водночас поводилась досить тактовно, не надто набридаючи йому, коли він хотів побути сам. Усе це він розповів мені під час зустрічі в Римі. А ще після вбивства Майлза він був не в гуморі для зустрічі з Мардж і боявся, що вона, дізнавшись про його неприємності, сама приїде до Рима.

— Як ви думаєте, чому він був такий пригнічений після вбивства Майлза? — Мак-Каррон відсьорбнув капучино, заплющився від того, що воно було гарячим або гірким, і взявся помішувати його ложкою.

Том пояснив. Вони були добрими друзями, а Фредді вбили через кілька хвилин після того, як він пішов від Дікі.

— Ви думаєте, що Річард міг убити Фредді? — тихенько запитав Мак-Каррон.