Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Надворі він сфотографував їх на тлі ґраток, обплетених квасолею, що розкривала білий цвіт, і між білих дощечок витикалися вуса огудини, з якої дівчинка й зірвала свою знамениту вчорашню диню. Дівчинка тримала собаку на повідку, хлопчик - ноутбук, а Сан Мун - осоружний американський інструмент. Проте світло було лагідне, і йому хотілося, щоб цей знімок дістався не Ванді, а йому.

Одягнений у найкращу парадну форму, командир Ґа повільно вивів машину з двору. Сан Мун сиділа поруч на передньому сидінні. Був чудовий ранок, світло золотило ластівок, які ширяли над теплицями ботсаду, клацаючи дзьобами, мов паличками, серед хмар комашні. Сан Мун прихилилася головою до вікна й печально проводжала очима зоопарк і цвинтар Мучеників Революції. Він розумів тепер, що насправді там немає ніякого її двоюрідного дідуся, що вона дочка шахтаря з цинкових рудників Хучхану, але в ранковому промінні всі бронзові бюсти загорялись одночасно. Він помічав, як зблискували іскорки слюди в мармурових постаментах, і розумів: більше він цього не побачить. Коли пощастить, він просто повернеться на рудники. Скоріше за все, його запроторять кудись у підземні бункери Великого Керівника й там допитуватимуть. Хоч так, хоч інак, але вже ніколи йому не вдихати хвойні пахощі вітру й не чути різкого духу соргової самогонки, яку варять у котрійсь із осель над дорогою. Раптом він відчув щось солодке навіть у пилюці, яку здіймав «мустанг», переїжджаючи міст Янґакто. Розгледів смарагдовий блиск кожної броньованої пластини на даху Павільйону Самокритики, помилувався червоними вогниками електронного лічильника новонароджених на Пхеньянському пологовому будинку.

На півночі вони бачили, як американський літак ходить колами над аеропортом, так, що, здається, ось-ось скине бомбу. Він розумів, що треба навчити дітей хоча б кількох англійських слів. Знав, що слід навчити їх і як відректися від нього, коли щось піде не так. Але Сан Мун була в такій печалі, що він не міг більше ні на чому зосередитися.

- Ну як, подружилася з гітарою ? - спитав він її.

Вона взяла окрему, неживу ноту.

Він витяг цигарки:

- Може, тобі підкурити?

- Тільки не перед співом, - сказала вона. - Курити буду вже в безпеці, у небі. На тому американському літаку я хоч сто цигарок скурю.

- Ми на літаку будемо? - спитав хлопчик.

Мати нічого не відповіла.

- То ти співатимеш прощальну пісню для веслувальниці? - спитав Ґа.

- Мабуть, що треба буде, - сказала Сан Мун.

- А про що?

- Я ще не придумала, - сказала вона. - Заграю, і слова самі прийдуть. У мене зараз у голові самі питання. - Вона взяла перший акорд: - В руки ти весло взяла для великої мети…

- Сім морів ти пропливла, сім великих океанів… - сумно й серйозно підхопила дівчинка.

Сан Мун узяла інший акорд:

- Нині в восьмім морі ти…

- Восьме море - то наш край, - підспівав хлопчик, ще більш піднесено, ніж сестра.

Ґа, слухаючи їхній спів, відчув, що його наповнює якесь невідоме задоволення - немовби сповнилося те, чого він чекав дуже давно.

- Дівчино, весло лишай! Залишай своє весло… - співала Сан Мун.

- Розправляй своє крило! - підхопила дівчинка.

- Дівчино з веслом, лети-прощавай!

- Чудово! - зраділа Сан Мун. - А тепер давайте разом.

Дівчинка спитала:

- А хто це - дівчина з веслом?

- Ми їдемо з нею прощатися, - сказала Сан Мун. - Нумо разом!

І всі троє хором заспівали:

- Дівчино з веслом, лети-прощавай!

Голос хлопчика був чистий і сповнений віри, у голосі дівчинки перекочувалися камінці - вона, здається, дедалі краще розуміла, що відбувається. А разом із тужним співом Сан Мун ці три голоси становили таку гармонію, що Ґа відчував, як йому додається сила. Так співати не могла більше жодна сім’я на світі, а він саме з ними, і вони його осяюють і наснажують. Навіть футбольний стадіон, який вони проминали, не затьмарив йому цієї втіхи.

В аеропорту форма Ґа давала йому право об’їхати термінал і швидко дістатися до ангарів, де вже товклися цілі натовпи народу, що готувалися зустрічати американців, - їх усіх добровільно-примусово зібрали на пхеньянських вулицях: у руках громадян були портфелі, коробки з інструментами, логарифмічні лінійки…

Колектив легкої музики «Ванджесан» грав пісню «Стрижка “швидкий бій”» у пам’ять про військові звитяги Великого Керівника, а ціла армія дітей у жовто-зелених трико репетирували номери з катанням на великих пластикових бочках.

Крізь дим від барбекю Ґа бачив учених, солдатів, людей міністра масової мобілізації з жовтими пов’язками на рукавах, які шикували натовп, упорядковуючи ряди за зростом.