Василь Базів - Брати, або Могила для «тушки»

— Ще не вмерла, поки я живий. Правда, хлопці? Слава Україні! Героям — доляри! — звернувся до портретів щойно пробуджений гімновими октавами слуга народу. — Ви приходите і відходите, а Гоша є, був і буде, коли вже вас не буде. Бо герой — Гоша Капець. Потому как у нього доляри, пані та панове. Сікач, заповзай. Що там у нас на біржі праці, на якій трудиться працьовитий український народ?

Квадратна голова враз визирнула з дверей, але знову провалилася, задкуючи, оскільки пролунав дзвінкий голос Наташки із центральної диспетчерської:

— Петре Павловичу, вам дзвонить Матрьошкін з Газпрома.

Масштаби бізнесу і темпи його розвитку вимагали граничної мобільності й оперативності, тому всі вілли по всіх континентах мали перманентний зв’язок із центральним київським офісом. Інформація із цього пульта управління багатомільярдним майном надходила до його власника миттєво, на якому ліжку вона б його не застала — чи то у Монако, чи то у Канкуні, чи просто, як цього разу, під лісом у рідних Задвірцях.

— Сікач, заглуши нахер гімн, — схопився з ліжка шеф транснаціональної імперії. — Слушаю, Вадим Федорыч.

— Гоша, ты вообще оборзел? — Матрёшка був не на жарт роздратований. — Тебе что, краник перекрыть или вообще глотку перерезать?

— А что случилось, Вадим Федорович? Чего вы так? — Капець прийняв запопадливу позу, неначе Матрьошкін власною персоною стояв перед ним.

— Ты приезжал сюда с этим вашим, шилом бритым, и переводчика требовал? Здесь все в Москве приторчали. Тебе что, напомнить общепринятый? Опять на зону захотел?

— Фу ты, а я уже думал, что-то серьезное. — Гоша однією рукою обіймав слухавку, а другою витирав піт із низького, оброслого, як у первісних приматів, чола. — Лимиты сократились или тарифы, будь оно неладно, сузили. А это… Это политика, Вадим Федорович. Это у нас на зоне с вами все было проще пареной репы — «А внизу по речке плыли три дощечки». Я же по согласованию с инстанцией в ПУК к националистам вступил. Патриотический украинский комитет. Бандеровская организация такая, патриотиче­ская. Ребята из ФСБ нарисовали, если помните. Надо вести себя в пределах легенды. И так на меня здесь косо посматривают. С москалями бизнес завел, Газпром ему лимиты выделил на прокачку в Европу. Надо эти подозрения затушевывать вот такими трюками, Вадим Федорыч.

— Но переводчик с русского на украинский — это уже слишком. Смотри не заигрывайся, чтобы тебе стрелки не перевели в тупик. Пока получишь как всегда — миллиард кубов в следующем году, не больше, чтобы не заносило тебя на повороте. В бандеровца решил поиграться. Смотри, чтобы в ящик не сыграл. Шуточки у тебя… — Здається, газ­промівський голос зм’якав.

— Больше не повторится, Вадим Федорыч. Больше никогда. Спасибо, что поддержали. — У такт із короткими гудками присів на дивані, на очах знову по-вранішньому розслабляючись від такого екстрімного напрягу.

Із Матрьошкіним вони разом сиділи у Тобольській колонії. І коли той став одним із ключових авторитетів у Солнцевській групі, по старій дружбі призначив Гошу «смотрящім» по Україні. Ще на зоні Матрьоха водився зі спецслужбами, а коли за квотою Лубянки був прикріплений до Газпрому, його рекомендація й вивела Гошу у дамки. Формула, яка зробила мільйонерами в Україні більшість майбутніх народних депутатів, бо піднятися у перші роки незалежності в Україні можна було тільки на сибірському газі.

— Сікач, що там ше? — поволі повертався на рідні пенати Гоша.

— Та тут ні світ ні зоря гість до вас, бос. Італьяшка з Італії. Во — візитка. Синьйор Бранделлі. — Сікач у Гоші мав багатофункціональне призначення — від мокрух, якими належало змащувати бізнес на старті його розгону в гримучих 90-х, і до отаких милих і мирних ранкових аудієнцій. Було залізне правило: у «логово» шефа, як говорив сам Сікач, ніхто не міг потрапити не інакше, як через його, Сікача, протекцію. Кажуть, квадратоголовий робив на цьому бізнес, беручи бабки за пропуск, але бос закривав на це очі, бо сам платив за аналогічні послуги, потрапляючи у прем’єрський чи президентський кабінети.

— Що-то не припоминаю, — вчитувався Гоша в італійські ієрогліфи на візитці.

— Та він, каже, з ескізами до вас. Говоре, нащот гроба вашого.

— Не поняв, кілер, что лі? — стрепенувся нардеп. — Кореш твій по вузькому профілю?

— Та ні, ви що, бос, — знітився Сікач, не знаючи, як реагувати на його порівняння із цим земляком дона Карлеоне. — На старіка непохожий. Щуплий такий, хоча снайпери якраз із таких хлюпиків і получаються. А ето його Едік привів. Вообще оборзів. Каже, буди шефа. Не до спання. Діло срочне, гробове. Він, говоре, то єсть ви, шеф, в курсах. Так пускай Едік доложить, бос. Що-то він мене запутав. Я хотів розпитать, щоб буть у курсах, і доложить, а він каже — не твого ума, тупого, це діло.