Інґеборґ Бахман - Синхрон

Елізабет розсудливо мовила: що ти одружуєшся, вже вирішено, це ж була не моя ідея.

Філіп переступав з нещасним виглядом з ноги на ногу в кімнаті, де досі завжди сидів і, зрозуміло, ходив. Елізабет сказала: вибач, хочу лиш переглянути пошту, і швидким рухом розірвала кілька конвертів. Філіп спочатку стояв і дивився на неї ошелешено, тоді сів, цілував її в руку й питався: ти сердишся, журишся?

Вона глянула здивовано на нього: Невже по мені видно, що я серджусь, що журюсь? Втомлена до смерті, так, що втомлена, то правда. Але нічого дивного після нудного перебування в Австрії й весілля в Лондоні та інших подібних розваг.

Вона відкладала один за одним листи й невеличкі бандерольки і читала тільки телеграми. Змісту першої вона анітрохи не розуміла. Телеграма починалася з «merde» і закінчувалася доброзичливими словами й іменем Андре. Але Андре ніколи не відсилав телеграм без конкретного змісту. Друга телеграма була нецікава, третя була на понад три сторінки і також від Андре, вочевидь він надіслав її раніше, бо поміж крп, крп і крп ішлося щось про Кемпа і про ulcer, про виразку шлунка, тобто. Ну що ж, зрештою вони всі знають, що в Кемпа вже давно негаразди зі шлунком, і навіщо було слати їй з цього приводу телеграму. Але після іще однієї крп вона зрозуміла, що Кемп лягає на операцію, тобто не може їхати у відрядження, а прочитавши ще раз другу половину телеграми, нарешті збагнула, що Андре просить її летіти замість Кемпа до Сайгона. Це була найдовша телеграма, яку вона коли-небудь одержувала, але ті в редакції ніколи не шкодували грошей, коли йшлося про матеріал високої якості.

Оскільки Елізабет неприродно довго штудіювала зміст цієї телеграми, і поклавши її вже на стіл, далі не відривала від неї очей, Філіп запитав, чи це якесь важливе повідомлення, вона глянула на нього з полегшенням і сказала, дещо радісніше: Так, думаю, що так. Будь такий ласкавий, піди до кухні й принеси кілька кубиків льоду, і зроби два дрінки, бо нам треба випити за багато всього можливого. За так багато перемін! Ще ніколи вона не бачила Філіпа таким уважним і переляканим, і таким молодим не бачила, і їй було трошки сумно, бо він уже не був тим нестерпним, зухвалим, самовпевненим, пропащим бунтарем як два роки тому, а виглядав як кожний молодий чоловік, як невпевнений коханець, який сьогодні дуже вважатиме, щоб не розсердити її, не дай Боже, ще раз. Філіп поставив склянки на стіл і налив, робив усе, як завжди, і вони всміхнулись одне до одного й цокнулись.

Щось добре чи хоча б нічого поганого? — запитав Філіп. Вона сказала: Добре чи погано — це не ті слова. Але хотіла б випити з тобою ще раз. Філіп вочевидь досі думав, що з нею може щось статися, що він цієї ночі має бути коло неї і не матиме змоги сьогодні ввечері зателефонувати Лу. Попри все нині він був до всього готовий, бо несе відповідальність, навіть щодо Елізабет. Вона посунула йому мимохідь телеграму й сказала: прочитай, ліпше, щоб ти знав, що там написано. Він прочитав один раз, а тоді ще раз, зробивши кілька ковтків, а тоді сидів якийсь час непорушно. Поставив склянку на стіл і сказав: Андре, мабуть, збожеволів, про це не може бути й мови, ти не поїдеш туди, я забороняю.

Вона пильно подивилась на нього, з безмежним здивуванням, бо яке йому діло, до того ж у нього тепер така велика відповідальність, яка, втім, стосується Лу, а не її. Лишень сказати йому це все вона вже не могла, бо була надто втомлена, а тому мовила сумирним голосом: Можу тобі лише пообіцяти, що сьогодні не телефонуватиму Андре, нехай помучиться до завтра до ранку, а тоді поїду. Точно знаю, що поїду, мені не треба зважуватись, я й так уже знаю. А тепер іди, будь ласка. Добре?

Вона його не поцілувала й не дала поцілувати себе, ухилилася, лише перед дверима поцілувала мимоходом у щоку й обняла на мить за шию. Філіп роздратовано, безпорадно й розлючено сказав: тобі не можна їхати, не можна, не маєш права туди їхати!

Але його слова не мають нічого спільного зі словами Тротти, в його голосі немає нічого від голосу Тротти, який майже двадцять років відлунює в неї у вухах, і тепер вона вірила більше своєму голосові та цілком інакшим голосам її Троттів, які цього разу їй не перечили. Філіп досі стояв у дверях зі злим, агресивним виразом на обличчі, і його такого вона знову любила протягом якоїсь миті, а він уже ледь не кричав: той блазень геть з’їхав з глузду, як можна посилати туди жінку, невже в нього немає в запасі якогось чоловіка, який негідник.

Вона всміхнулась і попхала його за двері, пообіцявши завтра зателефонувати.