Однак талант Вітні підносить до нових горизонтів всеохоплююча «Найвеличніша любов», одна з найкращих, наймогутніших пісень про самозбереження та гідність, що колись були написані. З першого ж рядка (віддаю належне Майклу Мессеру та Лінді Крід, її авторам) і до останнього це — досконала балада про віру в себе. Вітні передає цю потужну ідею з величчю, наближеною до грандіозності. Ідея є універсальною, вона руйнує всі межі й дарує надію на те, що нам усім ще не пізно стати кращими, добрішими. Відколи у світі, в якому ми живемо, неможливо глибоко перейматись іншими, ми завжди можемо ґрунтовно зайнятися собою. Це надзвичайно важлива думка, насправді — життєво необхідна, і в альбомі вона прекрасно виражена.
Її другий альбом, «Вітні» (лейбл «Аріста»; 1987), містить чотири сингли, що посідали перші місця в чартах: «Я хочу танцювати з кимось», «Так емоційно», «У нас справді майже все склалося?» і «Куди йдуть розбиті серця?», в основному його продюсував Нарада Майкл Волден, і хоча робота не така серйозна, як «Вітні Г’юстон», це і не жертва синдрому другокурсника. Вона починається ритмічною танцювальною «Я хочу танцювати з кимось» («Хто любить мене»), написаною в тому ж ключі, що й непереборна «Як я дізнаюсь» із попереднього альбому. За нею йде сенсаційна «Просто самотні слова» — у ній знову відчутний серйозний вплив джазу, яким просочений попередній альбом, а в голосі Вітні — нова творча зрілість (всі вокальні аранжування в альбомі вона робила сама), це вкрай очевидно у пісні «Любов врятує день», найамбіційнішій із усіх виконаних нею пісень. Її продюсер — Джеллібін Бенітез, вона відзначена швидким ритмом і, як і більшість пісень альбому, розповідає про доросле усвідомлення світу, в якому ми всі живемо. Вона співає, і ми їй віримо. Вітні досить далі відійшла від м’якого образу загубленої дівчинки, що був таким привабливим у першому альбомі.
Набагато зріліший образ втілює «У нас справді майже все склалося» (продюсер — Майк Массер), пісня про зустріч із давно втраченим коханим і розповідь про почуття щодо того роману, тут Вітні найпоетичіша. І так само, як і в більшості балад, тут є чудове струнне аранжування. «Так емоційно» виконана в тому ж ключі, що й «Як я дізнаюсь» і «Я хочу танцювати з кимось», але в ній сильніше відчувається вплив року. Як і всі пісні альбому «Вітні», вона супроводжується чудовими студійними музикантами — Нарада на драм-машині, Волтер Афанасьєв на синтезаторі та синт-басі, Коррадо Рустічі на синт-гітарі та так званий Бонґо Боб на перкусії, програмуванні та семплах-ударних. «Де ти є» — єдина в альбомі пісня, продюсером якої став Кашиф, залишивши яскравий відбиток свого професіоналізму, — звук дуже м’який, світлий, а фанкове соло на саксофоні Вінсента Генрі надає йому ще більше глянцевого блиску. Як на мене, це справді хітовий сингл (утім, як і решта пісень альбому), дивно, що його не випустили окремо.
«Любов — це контактний спорт» — справжній сюрприз в альбомі, нахабна, сексуальна, амбіційна пісня, яка, з точки зору продюсерства, є центром альбому, і має чудовий текст нарівні з гарним ритмом. Один із моїх улюблених треків. У пісні «Ти все одно мій» можна почути, наскільки чистий у Вітні голос — бездоганний, теплий інструмент, який мало не затьмарює чуттєвість музики, однак і текст, і мелодія надто виразні й сильні, щоб виконавець, навіть калібру Вітні, міг їх перекрити. «Заради твоєї любові» показує блискучі вміння Наради в програмуванні ударних, а джазова атмосфера викликає асоціації не лише з адептами сучасного джазу, такими як Майкл Джексон та Шаде, а й з іншими митцями, такими як Майлз Девіс, Пол Баттерфілд та Боббі Мак-Феррін.
«Куди йдуть розбиті серця» — емоційно найпотужніший трек альбому про втрачену невинність та спроби повернутись у безпеку дитинства. Голос Вітні в ньому, як ніколи прекрасний і податливий, м’яко підводить до пісні «Я так добре його знаю», найзворушливішій на платівці пісні, бо це, передусім, дует Вітні з її матір’ю, Сіссі. Це балада про… про кого? Про спільного коханця? Про давно втраченого батька? У ній поєднуються бажання, жаль, впевненість та краса, які дозволяють завершити альбом на досконало милозвучній ноті. Ми чекаємо від Вітні нових робіт (вона зробила Олімпійським іграм 1988 року величний подарунок баладою «Момент у часі»), але навіть якщо й не дочекаємося, вона залишиться найяскравішим і найоригінальнішим чорним джазовим голосом свого покоління.
Читать дальше