— І що ви хочете натомість? — вимовив він з виглядом людини, у якої вже не залишилося жодних ілюзій щодо людської природи.
— Нічого.
— Якби вам не було це вигідно, ви б сюди не прийшли.
— Ми з вами заодно.
— Але що вам це дасть? — наполягав він з інквізиторським заповзяттям.
— Я ненавиджу Марка Дункера. І мені вигідно все, що може його знищити.
Схоже, моя відповідь його влаштувала, оскільки цілком укладалася в його картину світу.
Він зробив знак офіціанту принести кави, а я вів далі:
— Щоразу, як ви публікуєте якусь гидоту про нашу компанію, це доводиться до відома всього штату.
Він ніяк не відреагував на мої слова, обличчя його так і залишилося кам’яним.
— То ви збираєтеся заздалегідь попереджати мене про події, про які вам удасться дізнатися? Так?
— Ні, я не збираюся повідомляти про події. Але тільки-но я дізнаюся, що інформація готується до публікації, одразу ж вас попереджу.
— І що ж у цьому разі зміниться?
— Якщо ви відреагуєте швидко й опублікуєте розгромну статтю раніше, ніж наша інформація дійде до друку, у всіх виникне відчуття, що в «Дункер консалтинг» щось не так. Це погіршить ситуацію. А я саме цього і прагну.
Кілька секунд він мовчки мене роздивлявся.
— Цікаво, це інформація... або тільки попередження про те, що акції впадуть?
— А ось цього я вам не скажу. Не будьте таким уже розбірливим... Адже сутність вашої професії в тому, щоб робити прогнози біржових курсів і акцій компаній, а я даю вам можливість раніше за всіх оголосити, що акції «Дункер консалтинг» підуть униз. Це й так чимало...
Він нічого не відповів, тільки свердлив мене недовірливим поглядом.
— Це ексклюзив, — додав я.
— Але в мене немає доказів, що ваші попередження будуть точні.
— На цьому тижні у вас буде можливість у цьому переконатися.
Він звів брову.
Я злегка нахилився до нього і стишив голос, підкреслюючи важливість сказаного.
— Післязавтра, — сказав я, — акції «Дункер консалтинг» упадуть протягом дня щонайменше на три відсотки.
Він на мене подивився похмуро і мовчки випив кави. Весь його вигляд висловлював сумнів.
— У будь-якому разі, — сказав він, — я не можу нічого публікувати на підставі пліток, принесених незнайомою людиною.
— Робіть як знаєте. Я надам вам відомості... скажімо... тричі. Якщо ви ними не скористаєтеся, ну що ж... віддам комусь із ваших конкурентів.
Я підвівся, вийняв із кишені гроші за свою каву й поклав на столик. Тільки за свою. А потім пішов, залишивши його сам на сам із його скепсисом.
Телефонний дзвінок вивів мене із задумів.
Я зняв рурку.
— Не кладіть слухавку, чоловік зараз підійде.
Тривала пауза.
— Алло? Пане Грінмор?
Я відразу впізнав тягучий голос.
— Так, я.
— Це Раймон Верже, ви мені телефонували, я колишній головний редактор Monde .
— Так-так, звичайно... Як справи?
— Дякую вам, любий мій, добре. Я дзвоню, тому що, здається, знайшов ім’я журналіста, який ховався під псевдонімом Жан Калак...
Удача повернулася до мене обличчям. Нарешті я зможу поговорити з автором статті, який вбивчо, але дуже вже точно описує Ігоря Дубровського — журналіст не міг не знати його особисто.
— Я правильно подумав, що мова йде про якусь знаменитість, — вів далі він. — Тому його псевдоніма й немає в моєму списку.
Серце в мене закалатало.
— Скажіть же мені нарешті. Як його ім’я?
— Прошу?
— Я зовсім забув, що він погано чує, і повторив, виокремлюючи кожен склад:
— Як його звати?
— Перш за все прошу вас узяти до уваги, що я дотримуюся етикету, шановний. І відкриваю вам його ім’я тільки тому, що його вже багато років немає на світі. Інакше я захищав би його анонімність. Але тепер, коли минуло стільки років... Є поняття терміну давності...
У мене кров захолола в жилах. Усе зникло...
— Я вирахував його справжнє ім’я, згадавши, що багато хто розважався, використовуючи в якості псевдонімів анаграми власних імен. Мені довго довелося пововтузитися, перш ніж я зрозумів, що Жан Калак — то є Жак Лакан.
— Лакан, знаменитий психоаналітик?
— Так-так, саме він.
Я був здивований. Що ж так розлютило Лакана, чому він написав про Дубровського таку ущіпливу статтю?
Це запитання я й поставив своєму співрозмовникові.
— Не знаю, шановний. На це запитання може відповісти тільки фахівець. Про всяк випадок можете запитати Крістін Веспаль.
— А хто це?
— Крістін Веспаль працювала колись у журналі «Гуманітарні науки». Психоаналіз і таке інше — то її пристрасть. Вона з величезним задоволенням відповість на всі ваші запитання. Знайти її неважко: після того як вийшла на пенсію, вона всі вечора проводить у кав’ярні Deux Magots .
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу