Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

— Саме це правило я і ставлю під сумнів...

— За хорошої організації це багато часу не забирає.

— Але логічніше було б доручити цю роботу тому, у кого зарплата нижче. А консультантам краще б поратися коло вигідніших для фірми справ.

— Саме якщо прийняти ще одну помічницю, рентабельність різко впаде.

— Навпаки, я...

Припини сперечатися. Став запитання.

— Через що ж це трапиться?

— Доведеться збільшити зарплату персоналу для обслуговування.

— Але коли в консультантів звільниться час, який вони витрачають на заповнення паперів, у них відразу підвищаться показники. Зрештою фірма виграє.

— Не думаю, що показники від цього сильно підвищаться.

— Чому ви так уважаєте?

— Усім відомо: що менше навантажуєш працівника, то менше він виконує.

Став запитання. Чемно і м’яко...

— Усім відомо? А хто ці всі?

Кілька секунд він шукав потрібні слова, і очі його забігали туди-сюди.

— У всякому разі, я це знаю.

— А звідки ви це знаєте?

Муха сіла йому на ніс. Він зігнав її вже не на жарт роздратованим жестом.

— Я знаю, як це буває!

— А вам уже доводилося експериментувати?

— Так... тобто ні... Але я й без того знаю!

Щоб у нього не було ні найменшого приводу дорікнути мені в агресивності, я зробив трохи дурне обличчя — удав, що ну нічого не втямлю...

— Звідки ж ви можете знати, якщо ви... не намагалися експериментувати?

Мені здалося, що на лобі в нього блиснули крапельки поту — а може, це був плід моєї уяви. Але в будь-якому разі гідної відповіді він не знайшов.

— Хіба ж ви скажете, що, як у вас стане трохи менше роботи, ви опустите руки та працюватимете дедалі менше?

— Я — то інша річ! — вибухнув він, але швидко опанував себе. — Слухайте, Алане, я починаю думати, що ви — ще той нахаба!

Ось! Нарешті! Я витримав паузу.

— Нахаба? — сказав я, зручніше влаштовуючись у кріслі. — Ви ж самі днями публічно довели, що в мене відсутня впевненість у собі...

Він скам’янів. На сонце набігла хмарка, і в кабінеті стало трохи темніше. Десь далеко завищала сирена швидкої допомоги.

Він перевів подих.

— Послухайте, Грінмор, повернімося до наших баранів. З приводу вашої пропозиції: нехай спочатку відділ покаже результати, а потім будемо думати про нову помічницю!

— Так, звісно. Звісно, — сказав, зробивши максимально натхненне обличчя. — А що, як саме поява нової помічниці спонукатиме нас показати хороші результати?

Він зміряв мене поблажливо-зарозумілим поглядом.

— Ви дивитеся на проблему занадто дрібно. А я дивлюся на неї стратегічно, з позиції розвитку підприємства. І ця позиція не дозволяє мені роздувати штат... Ви не володієте всією інформацією, щоб судити... Ви не розумієте...

— Мені дійсно важко зрозуміти стратегію підприємства, оскільки простих службовців не втаємничують у її тонкощі. Але, знаєте, я завжди покладаюся на здоровий глузд. І мені здається, що будь-яке підприємство має потребу в коштах для розвитку. Хіба це не само собою зрозуміло?

— Ви забуваєте одну річ, Алане. Дуже важливу річ. Ми вийшли на біржу. І ринок не спускає з нас очей. Ми не можемо робити бозна-що.

— Найняти людину для розвитку підприємства — це робити бозна-що?

Муха крутилася навколо. Дункер схопив зі столу склянку, вилив воду у квітковий горщик і почав роздивлятися посудину.

— Ринок здатний робити прогноз на майбутнє, тільки аналізуючи результати сьогоднішнього дня. Інвестори відразу ж поцікавляться, чи дійсно нова людина буде сприяти зростанню підприємства. Зі збільшенням штату знижується курс акцій, це відбувається автоматично. За нами пильно спостерігають.

І він показав мені вирізку з газети. На ній красувався портрет журналіста Фішермана, злого генія Дункера. Стаття стосувалася нашої біржової активності: «Певний потенціал є, але потрібні значні зусилля».

Муха сіла на стіл. Швидким і спритним рухом Дункер перевернув склянку — і муха опинилася в полоні. Обличчям майнула легка садистська посмішка.

— У мене таке враження, що ми дійсно раби курсу акцій. Ну, відкотимося ми трохи назад... Як на нас вплине слабке підвищення або зниження? Хіба нам не байдуже?

— Ви так говорите, тому що у вас немає акцій!

— Але для тих, у кого вони є, зокрема і для вас, важливий кінцевий результат. Якщо фірма буде розвиватися, курс акцій так чи інакше піде вгору...

— Так, але ми навіть на короткий час не можемо дозволити собі тримати акції, які падають.

— Чому?

— Через ризик пропозиції публічної покупки акцій. Ви маєте це знати, адже у вас економічна освіта! Тільки високий курс акцій захистить нас від спроб інших підприємств їх перекупити. А нам дошкулятимуть витрати на купівлю додаткових акцій, щоб не втрачати контроль над компанією. Ось чому життєво важливо мати на біржі курс, який постійно зростає, причому зростає швидше, ніж у наших конкурентів.