Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

— Ти правду кажеш, але здебільшого ті, кому бракує впевненості в собі, і перед агентом не мають упевненого вигляду.

По залу прокотився шепіт. Репліку кинув молодий консультант, який прийшов нещодавно від конкурентів, де всі озивалися між собою на «ти». У нас консультанти зазвичай були на «ти» між собою, але наш керівник ніколи не поділяв цю моду на псевдоблизькість ділових стосунків. Зрештою, ця мода й справді була дещо лицемірною, але Марк Дункер відкидав її з інших причин: йому було вкрай потрібно бачити повагу працівників стосовно нього.

— Ми з вами, пане, корів разом не пасли.

Це була типова для нього репліка за таких обставин. Я нахилився до Аліси.

— Він цю тему добре знає...

Вона пирснула зо сміху. Фостері кинув на нас крижаний погляд.

Вдовольнившись відповіддю на ремарку консультанта, Дункер вів далі:

— Той тест, що я пропоную, трохи складно проводити, адже потрібна присутність щонайменше трьох осіб — не обов’язково консультантів; насправді ви можете запросити до участі будь-кого, — додав він, посміхаючись.

Це вже геть інтригувало. Усім було цікаво, до чого він веде. Він продовжив:

— Тест базується на принципі, що справжня впевненість у собі не залежить від думки інших. Це особиста риса, яка міцно закарбована в людині, своєрідна непохитна віра в себе і свою цінність, свої здібності — тому зовнішня критика не здатна зашкодити. А от якщо віра в себе удавана, симульована — вороже середовище одразу це викриє, людина втратить більшу частину своїх переваг... Але досить розказувати. Яскрава демонстрація вартує більше, ніж довгі балачки. Мені потрібен доброволець...

Він пробіг очима по групі з легкою посмішкою. Погляди присутніх або потупились, або загубилися деінде в просторі.

— Ідеально було б когось із команди рекрутингу з фінансів — мені потрібен хтось, хто добре рахує!

Половина залу трохи розслабилась, тоді як інша напружилась іще більше. Він узяв паузу — я зрозумів, яке садистське задоволення він отримує від того напруженого очікування, яке панувало серед нас.

— Отже, хто піде?

Звісно ж, ніхто не відповів на таке запрошення, не знаючи, під яким соусом його з’їдять.

— Що ж, ви змушуєте мене самого призначити добровольця...

Гадаю, так само вчиняли нацисти: покладали на інших відповідальність за те, що вирішили вчинити з ними ж.

— Що ж...

Я удав максимально відсторонений погляд, дивлячись кудись у бік свого журналу. «Чи пошкодила груди Анджеліна Джолі, коли годувала дитину?» Захоплива тема! У залі було чутно, як дзижчала муха. Атмосфера стала неможливо натягнутою. Я відчув, як важкий погляд Дункера впав на мене.

— Пане Грінмор.

Попався... Кров застигла. Треба було реагувати, не здаватися. Бо ж він, безперечно, розтрощить мене, як горіх, перед усіма. Може, це помста? Ларше, звісно ж, передав йому нашу суперечку з попередньої наради. Може, він хотів переламати мене, відбити бажання ще раз насмілитися на подібне, поставити мене на місце? Треба бути спокійним. Не капітулювати. Не дати йому такого задоволення.

— Ходіть, Алане.

Погляньте: він назвав мене на ім’я — певно, щоб мене вмовити. Треба не втрачати пильність. Подвоїмо обережність. Я підвівся й підійшов до нього. Усі дивилися на мене. Переляк, який мить тому відчувався в повітрі, поступився місцем цікавості. Вони опинилися в театрі. Ба ні — у Колізеї... Я глянув на Дункера. Слався, Цезарю — ті, що йдуть на смерть, вітають тебе! .. Ні, у душі гладіатором я себе аж ніяк не уявляв.

Він показав мені на стілець, який стояв, повернений до групи, за два метри перед ним. Я сів, намагаючись триматися байдужим і впевненим у собі. Непросте завданнячко...

— Ми діємо таким чином, — сказав він групі. — Спочатку треба сказати кандидату, що зараз буде гра: усе, що відбувається, — це просто тест, а не реальне випробування. Це важливо повідомити, щоб йому не ставало потім неприємно. Уже зараз відчувається тиск...

Що це він вигадав для мене, га? Я відчував, що засмучуватися не можна... За будь-яку ціну треба все витримати.

— Моя роль, — сказав він, — ставити пану Грінмору завдання виконати прості математичні розрахунки.

Рахувати? Це нормально, я готувався до гіршого. Із цього я виплутаюсь.

— А ви в цей час, — продовжив він, — будете казати йому... неприємності, критику... докоряти... коротше кажучи, вашою метою буде підірвати його дух, висловлюючи всю гидоту, яка лиш спаде вам на думку. Я знаю, що деякі з вас мало знають або взагалі не знають Алана Грінмора — це байдуже. Ще раз наголошую: не треба шукати фактів — просто критикуйте, намагаючись збити його з пантелику.