— Не знаю, але я не відчуваю це природним — робити речі, які не роблю спонтанно.
— Хочеш, скажу дещо?
— Що саме?
— Це знову вияв опору змінам! Це основна різниця між дитиною та дорослим. Дитина хоче розвиватися — дорослі не хочуть змінюватися.
— Може, й так.
— Я тобі скажу, що відчуваю...
Він трохи нахилився до мене й заговорив тоном довірливої бесіди.
— Коли людина не хоче розвиватися — вона потроху починає вмирати...
Я ковтнув слину. Катрін закашляла. На вулиці скрикнула якась пташка.
— Я зрозумів одну річ, яка мене непокоїть, — вів далі він. — Більшість людей, припиняють виказувати бажання розвиватися приблизно в 20—25 років. Знаєш, чому відповідає цей вік біологічно?
— Ні.
— Це вік, у якому завершується процес формування мозку.
— Тобто не випадково це є вік, коли зникає бажання розвиватися. Це, можливо, природно...
— Але на цьому історія не завершується. Довгий час люди думали, що кількість нейронів невпинно й безповоротно зменшується до кінця нашого життя. Але нещодавно було доведено, що можна стимулювати утворення нових у дорослому віці.
— Ви трохи дали мені наснаги, а то я вже починав почуватися дідом...
— Якщо бути точним, процес відтворення може запускатися за різних факторів, серед яких... навчання. Тобто якщо хтось вирішує навчатися чи розвиватися — він лишатиметься молодим. Тіло й дух дуже пов’язані. Хочеш доказів?
— Хочу.
— Офіційна статистика міністерства охорони здоров’я: на момент, коли люди виходять на пенсію, їхнє життя різко погіршується. Чому, як уважаєш? Коли вони активні, коли вони мусять пристосовуватися, розвиватися хоч трохи, щоб на них не дивилися, як на старих та немічних. Щойно вони виходили на пенсію — для цього вже не вимагалося зусиль. Вони застигали у своїх повсякденних звичках, починалося згасання.
— Весело.
— Аби продовжувати жити, треба лишатись у процесі життя, лишатися в русі, розвиватися. Я знаю жінку, яка взялася вчитися грі на піаніно у вісімдесят один рік. Чудово! Усі знають, що треба роками тренуватися, перш ніж навчишся грати. Тобто вона у вісімдесят один рік розмірковує, що матиме кілька років, які зможе інвестувати в навчання грі на музичному інструменті, а потім зможе на ньому грати. Ставлю на те, що вона ще довго проживе!
Якщо ти хочеш лишатися молодим упродовж життя — продовжуй розвиватися, навчатися, відкривати, не зачиняйся у звичках, які перехоплюють дух, не запливай комфортом від того, що ти вже вмієш робити.
— Відповідно, які вміння ви хочете мені передати?
Він глянув на мене з посмішкою задоволення.
— Знаєш, я хочу довірити тобі секрет. Таємницю, яка дозволить входити в стосунки будь із ким, навіть якщо його культура відрізняється від твоєї. Входити в стосунки та відразу ж викликати в тієї людини бажання обмінюватися з тобою, слухати твої слова, розмовляти відверто.
Така перспектива видавалась мені дуже бажаною...
Він узяв папір кольору слонової кістки, ручку, чорний лак якої відбивав навколишнє світло, і почав писати різкими, швидкими рухами. Він простягнув мені написане. Свіжі чорнила мінилися на світлі та дрижали — папір немов відмовлявся вбирати в себе секрет, не для нього призначений.
Обійми світ твого ближнього — і він відкриється тобі.
Я прочитав. Перечитав. Я сидів замислений — формулювання мені подобалося, видавалося магічним заклинанням. Але сенс написаного був не зовсім зрозумілим.
— У вас є методика застосування цього?
Він посміхнувся.
— Якщо лишатися на рівні чистого розуму, я сформулюю цю таємницю інакше. Я сказав би щось на кшталт: «Намагайся зрозуміти іншого, перш ніж чекати, щоб тебе зрозуміли». Але це вище. Не можна замикати комунікацію між двома істотами на рівні простого інтелектуального обміну. Комунікація проходить на інших рівнях паралельно.
— На інших рівнях?
— Так, зокрема в емоційному плані: емоції, які ти відчуваєш у присутності іншого, сприймаються твоїм співрозмовником, іноді підсвідомо. Якщо він тобі не подобається, навіть якщо ти це чудово приховуєш, він відчує це так чи інакше.
— Можливо...
— Наміри іншої людини також відчутні.
— Ви маєте на увазі відчутність того, що ви насправді думаєте під час розмови?
— Так, причому це не завжди свідомо. Наприклад: наради в офісі. Здебільшого, коли хтось під час цих нарад ставить запитання, він не обов’язково має намір отримати відповідь.
— Як це?
— Його наміром може бути просто продемонструвати, що він ставить розумні запитання... Або поставити свого співрозмовника в незручне становище перед іншими, або показати, що він цікавиться темою, або щоб отримати лідерство в групі...
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу