Лоран Гунель - Бог завжди подорожує інкогніто

Багато людей сьогодні живе в платонівській печері, не усвідомлюючи цього. Вони жахаються незнайомого, відмовляються від будь-яких змін в особистому житті. У них є ідеї, проекти, мрії, але вони їх ніколи не реалізують, паралізовані тисячею необґрунтованих страхів. Руки й ноги їм сковані кайданами, ключ від котрих є лише в них самих. Печера та їх душить, але вони її ніколи не полишать.

Особисто я вважаю, що все життя складається з постійних змін, з руху. Немає жодних підстав чіплятись за статус-кво. Самі лиш мерці непорушні. Щоб мати змогу розвиватися в потрібному руслі, корисно не просто спри­ймати зміни, а навіть ініціювати їх самому».

Дюбрей налив собі бурбону й додав кілька кубиків льоду, які весело дзенькнули, падаючи в склянку. Я глибоко вдихнув. Повітря, яке надходило з вулиці, було дуже п’янким.

— Щодо змін. Є дещо, що я хочу змінити, але не виходить. Це стосується мене самого: хочу кинути палити. Ви можете щось зробити?

— Дивлячись, що саме. Скажи мені... чому ти хочеш кинути?

— З тих самих причин, що й решта: ця гидота повільно вбиває.

— А що тобі заважає кинути?

— Для початку, як не соромно зізнатися, — мені це подобається. Важко обійтися без того, що любиш. Мені цього бракуватиме, особливо в моменти стресу, коли треба розслабитися.

— Тоді уяви собі, що існує чудовий продукт, приємний на смак, який можна споживати й розслаблятися. Ним можна ласувати, коли хочеться. Уяви собі.

— Добре.

— За такої умови тобі легше кинути палити?

— Ммм... ну так...

— Не дуже переконлива відповідь.

— Не знаю.

— Уяви собі: є магічний продукт, який несе задоволення та розслабляє за потреби. Хіба сигарета дає ще щось?

— Гм... ні.

— То що заважає її кинути за такої умови?

Мені було просто уявити чудо-продукт, який дає задоволення. Але щось іще мене утримувало від кидання паління. Але що? Що б це могло бути? Це було відчуття, коли знаєш відповідь, але не знаєш, як її сформулювати. Мені потрібен був час, поки відповідь не склеїться в чітку картину.

— Свобода.

— Свобода?

— Так, свобода. Навіть якщо я хочу припинити споживати тютюн, я відчуваю такий суспільний тиск щодо цього, що іноді мені здається, ніби це не зовсім мій вибір і я втрачу свободу, припинивши палити.

— Утратиш свободу?

— Усі мені дорікають через сигарету. Усі кажуть: «Слід кинути». Якщо я кину — у мене буде відчуття, що я піддався тому тиску, підкорився волі інших.

На мить у нього на обличчі сяйнула посмішка.

— Добре. Надішлю тобі інструкції. Як завжди — треба буде їх чітко дотримуватися.

Я відчув холодок по спині — і обернувся. Катрін відчинила двері, щоб зайти до кімнати. Вона сіла в куточку мовчки, злегка посміхнувшись мені.

Я опустив погляд нижче — і побачив на столі, біля якого вона сиділа, зошит. Великий, сірий, на якому я розібрав своє ім’я, написане вручну: написане швидко, але акуратно. У Дюбрея на мене цілий зошит? Як же кортить його почитати! Що в ньому: список випробувань, яким він мене піддасть, чи нотатки щодо мене й моїх зустрічей?

— Гаразд, — сказав Дюбрей. — Підіб’ємо підсумки, щоб знати, на якому ти етапі взагалі. Ти навчився виражати незгоду, висловлювати бажання й бути твердим у стосунках з іншими.

— Загалом, так.

— Зараз, як ми говорили щойно цілу годину, тобі слід навчитися краще комунікувати. Це вкрай важливо. Ти на цій землі не наодинці. Обов’язково спілкуєшся, взаємодієш з іншими — і не завжди успішно. Тож є речі, яких корисно навчитися, щоб інші тебе цінували, поважали й добре до тебе ставилися.

Щось мені не подобалося в його формулюваннях.

— Не хочу застосовувати якихось методів, аби краще комунікувати. Я хочу лишатися сам, не хочу мати зав­дань казати або робити щось особливе, щоб мати добрі стосунки.

Він подивився на мене допитливо.

— А чому ти погодився вчитися розмовляти?

— Прошу?

— Ну ти ж говориш французькою та навіть англійською, хіба ні? Навіщо ти погодився вивчати ці мови?

— Це інше...

— Чого? Ти ж не народився одразу білінгвом... Ти вчився розмовляти, вчив правила, а тепер послуговуєшся ними, щоб висловлювати думку. Тобі знайоме відчуття, що ти не є самим собою під час розмови?

— Ні, звичайно ні.

— Ти впевнений? Щоб лишатись природним, можливо, краще розмовляти звуками, щось мугикати, аби тебе зрозуміли?

— Я вивчив мову, коли був дитиною. Це зовсім інша річ.

— Тобто є якийсь граничний вік, до якого все, що вивчив, — частина «тебе», а все, що вивчив пізніше, є штучним, і ми не будемо самі собою, використовуючи це?