Брати Капранови - Забудь-річка

Мустафа-бей працював асенізатором. І зараз пропонував своє місце Степанові. Пропонував не просто з симпатії, а через гостру необхідність. Справа була у тому, що майор Бистряков днями відвідав шпиталь і мав розмову з головним лікарем. Як твердили, у розмові він цікавився, коли підслідний Шагута одужає і нарешті вийде на роботу.

Головним, а насправді єдиним лікарем шпиталю був той самий червонопикий велетень, який оглядав Степана — білорус Ніколай Мазін. Свого часу він працював у німецькому поліційному медпункті і трапив до табору через донос односельця-партизана. До речі, сам партизан завдяки якійсь гримасі долі врешті потрапив до цього ж таки табору, де навіть лікувався у свого зрадженого односельця — медицина не робить вибору між добрими пацієнтами та поганими. Мазін терпіти не міг особіста Бистрякова і чи то з цієї причини, а чи через заступництво медсестри Галі, на питання про Шагуту дав обтічну відповідь. Ну а якщо звичайні стіни мають вуха, то табірні й поготів, тому інформація ця дійшла врешті до всюдисущого Васьки.

— Попаліл він вас с Галкой. Помяні моє слово, — запевняв той.

— Як попалив?

— Та стуканув хтось, однозначно. Она ж возлє тебе крутиться. Сліпой, і то побачить.

Галя підтвердила ці підозри:

— Надутий останнім часом. Нічого не говорить, тільки мовчить. Даже вдарив раз. Щось недобре замислив.

Хитрий план Вічного ЗеКа полягав у тому, щоб не чекаючи повного одужання, поки рука іще в лубку, вивести Степана на легку роботу. Попрацює — закріпиться, і до шахти вже не повернеться. Мустафа, який раніше працював на цій козирній посаді, сам запропонував її:

— Я тут гангрена лєжал, а ти пака мая работа работал.

— А коли вас випишуть?

— Скоро не випишуть. Пальца ног нєту — хадіть учіцца. Пальца хадіть памагать. Бєз пальца — падать харашо, хадіть п’лоха.

— Все одно, — не погоджувався Степан. — Яке я маю право займати ваше місце?

— Святоє место тока на кладбіще. Остальниє можна занімать, — Васька був ходячим довідником з табірної філософії, на кожен випадок маючи якусь приказку. — Може, ти хочеш обідити Мустафу-бея?

Степан не хотів нікого ображати і не мав сил пручатися, а тому вже за дві доби вийшов до вигрібної ями, затуляючи носа рукавом просякнутої потом і вугільним пилом роби. Від роби смерділо, мабуть, не менш огидно, проте запах був більш звичним.

Робота асенізатора полягала у тому, щоб за допомогою великого журавля черпати зливи табірних відхожих місць, лазні та пральні і виливати їх на схил за колючим дротом, щоб рідиво вже само по собі стікало у сусідній рівчак, всотувалося у ґрунт або ж разом із дощами слідувало далі, до найближчої річечки. Але суттєва перевага полягала у тому, що тут був відсутній чіткий робочий день, нормування і таке інше — роби, коли хочеш, вертайся до шпиталю — теж, і тільки слідкуй, щоб через край не перелилося.

Попри сморід, хвору руку, яка заважала працювати, та напругу, характерну для перших днів на будь-якому новому місці, Степан знаходив у собі сили дивуватися — ну що, скажіть будь ласка, заважало просто прокопати рівчак, щоб надлишки витікали самі по собі. Тоді довелося б мудрувати з важким журавлем, та й працю людей заощадили б. Але досвідчений Мустафа-бей швидко розставив усі крапки над «і».

— Оні яму копал, нє пасиматрєл какой будіт д’но. А на д’но камінь стоіт, вода не ідьот савсем. А за калючка канава капать ні можна. Канава зек упливать, как риба.

Це було правдою — перед огорожею земля порядно піднімалася вгору, і глибина рівчака мала би бути не меншою за метр — цілком досить, щоб утікачі могли сплавлятися зовсім непомітно.

— Ну а огорожу перенести? Можна ж огорожу поставити за схил — тоді тою гімняною річкою до огорожі не допливеш.

Але Мустафа-ага не перший рік працював асенізатором і знав відповіді на всі питання.

— Огорожа пєрєнжсті можна. Толька он нізка стоял. Какой увідіт? А вишька строіть над гавняна річька нє хотєл. К’то етот вишька стоять?

Табірна логіка погано вкладалася у Степановій голові:

— А чому б тоді не перенести вигрібну яму на інше місце?

— Ти умний чілавєк. Оні нє савсєм глупий чілавєк. Немьношко другой умний. Оні каг’да яму копал дно не сматрел. Кагда посматрел яма польний: туалєт стоіт, баня стоіт, постиральня стоіт, труба стоіт. Ані думал: другой яма строіл, туалєт поламал, баня поламал, постіральня поламал, труба поламал, другой поставіл. Ілі одін Мустафа взял і работа поставіл.

Логічно. Усі прорахунки можна заткнути якимось Мустафою чи Степаном. А таких мустафів та Степанів завжди є доста.