Давид Гроссман - З ким би побігати

— Встань нарешті, мать твою! — гаркнув чоловік і знову смикнув його за чуба.

Асафові довелося підвестися. Від різкого болю очі наповнилися сльозами. Чоловік швидко обнишпорив кишені Асафа, порився в сорочці, провів руками по спині та між ногами. Може, зброю шукає, може — щось інше, подумав Асаф. Він був такий наляканий, що не наважувався запитати.

— Скажи «бувай» усьому дорогому, — процідив той. — Ану, дупу не хочеш посунути? Рипатимешся — я тебе на місці урию, ясно? — Він дістав телефон і викликав машину, потім підштовхнув Асафа до виходу з парку.

Асаф йшов по Єрусалиму в наручниках. Він нахилив голову і молився, щоб назустріч не здибався хто-небудь, хто знає його самого або батьків. Якби його руки були скуті бодай спереду, він заховав би їх під сорочку або затулив обличчя, як роблять підозрювані, яких показують по телевізору. Дінка йшла слідом за ними, періодично вибухаючи чергою гнівного гавкоту, а чоловік щоразу шпетив її на всю губу і вдавав, ніби хоче копнути ногою. Асаф усе ще не міг повірити, що цей тип справді з поліції, хіба може коп бути таким жорстоким?

Але це таки був поліцейський, і він доволік Асафа, немов закутого в кайдани раба, до машини, яка вже чекала на вулиці Агрон. Машина відвезла їх до поліцейської дільниці на Російському подвір’ї [16] Російське подвір’я — це передусім Троїцький собор, церковно-адміністративний центр Московської патріархії в Єрусалимі. Прилеглі до нього будівлі довгий час були занедбані, і згодом у них розмістили єрусалимську поліцію та суд. , і дорогою двоє патрульних завели балачку з Асафовим копом.

Я його зразу впізнав, — похвалився детектив, — по цій сучці довбонутій. Жовтогарячий ошийник. Думали мене обдурити.

Коли вони приїхали до дільниці, детектив одвів його в бічну кімнату. На дверях напис синім фломастером: «Підлітки. Дізнання». Стіни в кімнаті були неймовірної товщини, і Асаф подумав: це щоб ніхто не почув моїх волань, коли мене почнуть катувати. Але детектив шпурнув їх з Дінкою всередину і гримнув замком. Асаф розглянувся: металевий столик, два стільці і довга лавка попід стіною. Асаф знесилено впав на лавку. Йому страшенно хотілося до вбиральні, але сказати про це було нікому. Під стелею повільно оберталися великі вентиляторні лопаті. Асаф змусив себе думати про хлопчика, який їде на верблюді Сахарою. Думки намагалися розбігтися, але Асаф щосили зосередився на верблюді і хлопчику.

Великою пустелею Сахарою повільно тягнеться довжелезний караван верблюдів (зазвичай ідеї для таких фантазій Асаф черпав з каналу «Нешнл джіоґрафік»). На одному з верблюдів, у кінці каравану, маленький хлопчик погойдується в такт верблюжій ході, обличчя його майже повністю закрите хусткою, яка захищає від пилових бур, і лише очі допитливо вдивляються в пустелю. Що він там бачить, що проноситься в його голові? Асаф розгойдується разом з ним на верблюді, оточений безмовністю пустелі. Він умів утекти в пустелю, навіть сидячи в кріслі зубного лікаря, під звуки бормашини. Та й не тільки туди. Адже є ще ісландський юнга — на великому сірому риболовецькому судні борознить він простори Північного моря. Весь ранок він відмивав палубу від залишків дохлої риби, а зараз прихилився до залізного поручня і дивиться на айсберги, що, пропливаючи, нависають над судном, немов гори. Чи любить він такі далекі плавання? Чи боїться він боцмана? Коли знову побачить свою домівку?

Асаф зосередився на цих двох. Він не знав, яким саме робом такий трюк допомагає йому заспокоїтись, але він діяв завжди безвідмовно. Щось подібне до Інтернет-форуму, тільки без прямої мови. Неначе усі ці самотні хлоп’ята, розкидані зараз по світу, загадковим чином об’єдналися в таємну мережу і передають один одному сили. Ось і зараз. Хоч би припинився цей жахливий булькіт у кишках. Асаф трохи випростався. Все буде добре. Мама легенько провела долонею по його спині, трохи помасажувала, нагадала, що все буде добре, що в її таємному договорі з Богом однозначно зафіксовано, що Асафу завжди-завжди буде добре. Він навіть зумів усміхнутися Дінці. Все обійдеться, ось побачиш. Дінка підвелася і стародавнім, як дружба собаки і людини, рухом (але між ними він був абсолютно новим) поклала голову йому на коліна і зазирнула в очі.

Асаф не міг навіть погладити її скутими за спиною руками.

Тамар підвелася з тротуару і завмерла в тихій задумливості, немов пригадуючи, як вона тут опинилася, очі її, і без того великі, зробилися ще більшими і ніби пливли в повітрі, фанат надприродного напевно сказав би, дивлячись зараз на Тамар, що її відвідало осяяння, залишивши в мозку дивне і нез’ясовне, знання про те, що через чотири тижні їй доведеться втратити Дінку, і собака почне гасати вулицями і знайде незнайомого хлопця, який гайне слідами Тамар, крок за кроком, по всьому Єрусалиму.