Давид Гроссман - З ким би побігати

Усе це було, ясна річ, дуже і дуже непросто. Треба було навчитися розуміти слова, що описують речі, яких вона й навіч ніколи не бачила. Що таке, наприклад, телескоп або Північний полюс, що таке мікроби, опера, аеродром і баскетбол?

— Чи ймеш віру, що лишень у вісімнадцять літ дізналася я, що таке Нью-Йорк і хто такий Шекспір? — Обличчя Теодори зморщилося від подиву, і вона, немов звертаючись сама до себе, прошепотіла: — І що з дня, як увійшла я до сього дому, п’ятдесят років не виділа я навіч веселки у хмарі?

Коли їй виповнилося дев’ятнадцять, вона купила дитячу енциклопедію «Міхлаль». За нею були й інші — трьома мовами, в десятках томів. Теодора назавжди запам’ятала те сп’яніння, яке переповнювало її під час читання протягом півроку — вдень і вночі, статті за статтею, про цілий всесвіт.

У той період її неймовірна жадоба до знань зосередилася головним чином на сучасному, особливо — на світовій політиці. Щоранку Теодора посилала панотця Назаряна купити газету івритом і газету арабською і, зціпивши зуби, читала їх зі словниками. Так вона познайомилася з Давидом Бен-Гуріоном і з єгипетським правителем Гамалем Абдель Насером, дізналася, що куріння викликає рак легенів, і схвильовано разом з рештою мешканців планети стежила за процесом виховання Раджиба, індійського хлопчика, якого до дев’ятирічного віку вирощували вовки. Поступово, з неймовірними зусиллями, Теодора прокладала собі стежку в джунглях нових фактів та імен, складала картину світу.

— І разом з тим, — мовила вона, проводячи пальцями по лобі, немов знімаючи нагромаджений біль, — разом з усією радістю і тріумфуванням, сумна була я, бо все то були лише слова і ще слова!

Асаф дивився на Теодору, не розуміючи, що вона має на думці, а вона, як завжди, коли їй не вистачало терпіння, стукнула розкритою долонею по столу:

— Бо як поясниш ти сліпому, що таке зелень, фіолет чи багрянець? Тепер кмітиш?

Асаф невпевнено кивнув.

— І такою, агорі му, була і я: лизала шкаралупки, а самого плоду не відала... бо що, для прикладу, запах немовляти після омовіння? І що відчуває людина, коли швидкий потяг проноситься повз неї? І як б’ються разом серця всіх, що сидять у театрі на дивній виставі?

І Асаф зрозумів: її світ складався лише зі слів, описів, книжкових персонажів, сухих фактів. Його губи розповзлися у здивованій посмішці — адже саме цим лякала його мама, якщо він весь час стирчатиме перед комп’ютером.

— І в ті дні я ще створила тут, у сій обителі, поштову республіку.

Теодора розповіла про листування, яке вона вже понад сорок років веде з ученими, філософами і письменниками з усього світу. Спочатку вона відправляла їм листи з елементарними запитаннями, листи, що соромились власного невігластва і були сповнені вибачень за зухвалість, але поступово запитання робилися глибшими і різноманітнішими, та й відповіді ставали більш докладними, зацікавленими й особистими.

— А крім моїх учених мужів, знай, що я листуюся ще з багатьма безневинними довічними в’язнями, подібними до мене.

Вона показала фотографію голландки, що попала в страшну аварію і прикута на все життя до ліжка, яка бачить лише кілька каштанових галузок і шматок кам’яної стіни; потім знімок одного бразильця, такого товстезного, що він уже не здатний пройти у двері власної кімнати і бачить у вікно лише берег маленького озерця (але не воду); і ще — старого селянина з Північної Ірландії, чий син відбуває в Англії довічне ув’язнення, тому й він добровільно ув’язнив себе в кімнаті до того часу, аж поки син його вийде на волю, і ще, і ще...

— Сімдесят дві людини у всьому світі! — сказала Теодора з прихованою гордістю. — Послання прибувають і відправляються, щонайменше один раз на місяць пишу я кожному з них, вони відповідають, розповідають про себе і навіть звіряють свої потаємні думки... — Вона розсміялася, і очі її хитро зблиснули. — Думають про себе: маленька стара черниця сидить на вершині башти в Єрусалимі. Кому вже вона зможе відкрити їхні таємниці?

І ось, після багатьох років читання і занять, Теодорі спало на думку, що їй жодного разу не довелося прочитати жодної дитячої книжки. Назарян-молодший, що змінив скривілого на ногу батька, заходився досліджувати відповідні полиці книгарень. У віці п’ятдесяти п’яти років Теодора вперше прочитала «Піноккіо», «Вінні-Пуха» і «Ловенгулу, короля зулусів». Це було не її дитинство і не ті краєвиди, в яких вона виросла. Але ж її дитинство занурилося в морську безодню, і до нього вона не в змозі була повернутись. Якось увечері вона відклала «Вітер у вербах» і радісно-здивовано прошепотіла: «Ось коли народилось у мене дитинство...»