Андрій Бачинський - 140 децибелів тиші

— Ти знаєш, як я відношуся до тебе, — сказав він. — На тебе в мене великі надії. Я віддаю тобі багато сил і знань. А кому багато дається, з того і питають. Я вже все знаю, безрукий здав. Але хочу переконатися, що ти чесний зі мною, тому давай, розказуй свою версію.

У Сергія від страху похололи руки.

«Невже Роман справді розколовся? І про наперстки, і про те, що я підмовляв його забрати усі гроші і втекти».

Сергій з жахом думав, що робити — падати на коліна й просити вибачення? А якщо Глухар обманює, що тоді?

Далі твердо стояти на своєму і переконувати, що нічого не трапилося? Голова розколювалася від сумнівів, а бандит продовжував свердлити хлопця своїм пронизливим поглядом.

Сергієві чомусь згадалася давньогрецька легенда про Гордіїв вузол, котрий ніхто не міг розв’язати, а цар Олександр Македонський просто взяв і розрубав мечем. Коли Сергіїв батько хотів підбадьорити когось, то часто повторював: «Якщо не можеш вирішити якусь проблему, то не заглиблюйся у неї, бо вона виїсть твій мозок. Краще розрубай її мечем, як Олександр Македонський, і все. І нема проблеми».

Сергій сприйняв цей спогад як знак, як допомогу від тата, який спостерігав за ним звідкілясь із того світу і намагався підказати синові, як вчинити.

Сергій вирішив більше нічого не вигадувати, а «рубати вузол». З усієї сили штовхнув Саньку-Глухаря і кинувся тікати. Бандит від несподіванки упав з лавки. Бігти за Сергієм не було сенсу: він, кульгавий, ніколи не наздогнав би хлопця. Та й для чого?

— Ну-ну, — проскреготів Глухар, важко підводячись із землі. — Побачимо, як ти протягнеш хоч день у великому місті. Завтра ж приповзеш просити вибачення. Тоді я й підшкварю твою задницю. А не приповзеш — усіх кентів, усіх ментів на ноги підніму, а знайду тебе і здеру шкіру з живого, щоб іншим не хотілося. Бач, зарвалися гівнюки...

Зморений полудневою спекою, Сергій куняв на задньому сидінні татового «Ланоса». Тато барабанив пальцями по керму, мама по телефону сперечалася з подругою, а шестирічна Іринка, молодша Сергієва сестра, вовтузилася й корчила усім смішні гримаси.

— Ну скільки можна чекати? — нервував тато. — Вже десять хвилин стоїмо на переїзді! Де той поїзд?!

Раптом авто струсонуло. Сергій розплющив очі — й побачив поїзд. Але той чомусь не їхав повз шлагбаум, а мчав просто на їхню машину! З-під його коліс на всі боки розліталися іскри. Натужний рев гудка і пронизливий скрегіт гальм паралізували хлопця.

Він сіпнувся, намагаючись затулитися від залізного страховидла, і... впав на землю.

«Знову цей сон! Невже він ніколи не покине мене?!» — подумав, потираючи забите коліно. Хлопець підвівся й роззирнувся. Він стояв посеред зачинених яток на продуктовому ринку. У голові паморочилося, у роті був присмак якоїсь гидоти, але пам’ять потрохи повертала його до подій напередодні...

...Сергій намагався втекти якнайдалі від остогидлого йому підвалу і бандита на прізвисько Санька-Глухар. З останніх сил добіг до великого театру в середмісті. На площі перед ним було людно. «Сьогодні ж вихідний! — осяяло Сергія. — Це добре. Якщо Глухар і прийде сюди, у натовпі він мене не помітить». Хлопець подивився на фонтан посеред площі і відчув, що страшенно хоче пити й їсти. Навколо світилися вивіски кав’ярень, піцерій та барів, запрошуючи на смачну вечерю. Але Сергій тільки ковтав слину. Грошей не було. Якоїсь миті він уже хотів було підійти до чоловіка, у якого із задньої кишені джинсів визирав кінчик гаманця. «А гаманець тугенький, там, напевне, не одна сотня, — розмірковував, ледве стримуючись від спокуси. — А якщо там аж тисяча, я зможу і до Яринки добратися, і в Одесу з нею поїхати... Удень ми б купалися в морі, а вечорами виступали на концертному майданчику перед людьми: я грав би на фортепіано, а вона танцювала б. Нам би платили. Так ми й жили б собі удвох...»

Сергієві мрії обірвав малюк, що катався навколо фонтану на машинці з електродвигуном. Він втаранився у Сергія. До нього одразу ж підбіг батько і почав кричати, але чомусь не на свого сина, а на Сергія:

— Е, пацан! Ти глухий, чи що?! Не чуєш, що тобі сигналять? Не бачиш, що тут діти катаються?! Ану вали звідси, не заважай!

Сергій навіть не намагався зрозуміти, про що кричав батько малюка. Хлопець очима шукав у натовпі чоловіка з гаманцем у задній кишені джинсів, але той щез. Сергій подумав, що так воно, напевне, і краще. Сумовито подивився на двері піцерії, ковтнув води з фонтану і подався геть. Обійшов театр і побрів уздовж довгого паркана. Потім переліз через загорожу і опинився на території продуктового ринку. Той уже був зачинений, але на прилавках і на землі валялися рештки різних продуктів. Сергій почав жадібно хапати їх і їсти, не переймаючись чистотою, аби лише втамувати голод.