Умберто Еко: Номер нуль

— То що ми тепер робитимемо?

— Насамперед, ти заспокоїшся, завтра я спокійно отримаю гроші за чеком, що дав Вімеркате, а ти забереш гроші з банку, якщо у тебе вони там є...

— Я заощаджував з квітня, тож у мене назбиралося майже дві платні, десяток мільйонів, плюс дванадцять, які мені позавчора заплатив Сімей. Я заможний.

— Чудово. Я теж дещо заощадила — заберемо все й чкурнемо.

— Чкурнемо? Чи ти гадаєш, ми можемо тепер пересуватися вільно й без страху?

— Так, але, може, ти захочеш пожити ще трошки у цій країні, де все відбуватиметься так, як і раніше? У якій, сівши у піцерії, боїшся, що поряд сидить шпигун, котрий працює на спецслужби чи збирається убити чергового Фальконе, може, навіть підірвати бомбу, коли ти його проминаєш?

— Та куди ж ми поїдемо, хіба ти не чуєш і не бачиш, що по всій Європі коїться те саме — від Швейцарії до Португалії. Чи ти хочеш втекти у Туреччину до «Сірих Вовків», чи, якщо тобі навіть дозволять, в Америку, де убивають президентів і, ймовірно, мафія просочилася у ЦРУ? Світ — жахіття, люба. Я б хотів зійти, але мені сказали, що не можна, ми з тобою в експресі, який не зупиняється на станціях.

— Серденько, пошукаємо країну, де немає таємниць і де все відбувається у білий день. Між Центральною та Південною Америками ціла купа таких країн. Ніхто нічого не приховує, всі в курсі — хто з наркокартеллю, хто очолює банди революціонерів, сидиш собі у ресторації, до тебе підходять друзі й знайомлять з таким собі чолов’ягою, бароном-контрабандистом зброї, гарний такий, поголений, пахучий, у білій накрохмаленій сорочці навипуск, офіціанти звертаються до нього: señor [185] Пане ( ісп .). те, señor се, а жандарм з цивільної гвардії [186] Вид поліції в іспаномовних країнах. віддає йому шану. У цих країнах немає таємниць, усе коїться просто неба, поліція корумпована за статутом, уряд та злочинність взаємодіють задля здійснення конституційної диктатури, банки виживають завдяки відмиванню брудних грошей, і лихо тобі, якщо не збагачуєш їх власними грошима сумнівного походження. Адже тоді у тебе відберуть дозвіл на мешкання, місцеві вбивають одне одного, утім, туристів не чіпають. Можемо знайти роботу у якійсь газеті чи видавництві, у мене там є друзі, які пишуть про любовні стосунки знаменитостей — нормальна й чесна праця, якщо дивитися на неї з сьогоднішньої точки зору. Неправду напишеш, але всі про це знають і тішаться з того, а ті, чиї гріхи видаєш, виявляється, вже зробили це самі напередодні у телеефірі. Іспанець вчиться цього за місяць, а ми знайшли собі свій острів у південних морях, мій Тузитало.

Я ніколи не вмію самотужки щось розпочинати, але якщо хтось часом зробить мені пас, іноді у мене виходить забити гол. Майя поки що наївна, а мене роки вже зробили мудрим. Якщо усвідомлюєш, що ти невдатна людина, єдина втіха — вірити, що всі навколо — переможені, навіть переможці.

Тому я віддячив Майї.

— Люба моя, хіба ти не зауважуєш, що й Італія поволі стає такою ж, як ті країни, у які ти мрієш утекти? Якщо ми зможемо спочатку прийняти, а потім забути все, що нам розповіло BBC, отже, ми звикли втрачати почуття сорому. Хіба ти не бачила, як усі, хто давав інтерв’ю у вчорашній програмі, спокійно розповідали, як накоїли те і се, мало не сподіваючись, що ними зачудовуватимуться? Більше жодних барокових напівтіней, контрреформізму — всі незаконні оборудки відбуваються en plein air , ніби їх змальовують імпресіоністи: корупцію дозволено, мафіозі офіційно сидить у парламенті, міністр в уряді ухиляється від сплати податків, а за ґратами сидять албанці, що крали курей. Доброчесні громадяни й надалі голосуватимуть за облудників, бо не віритимуть BBC чи не дивитимуться програми на кшталт вчорашньої, бо втупляться у щось більш схоже на trash. Може, врешті, дивитимуться телекрамниці, які випускає Вімеркате, або якщо уколошкають якесь цабе, то спостерігатимуть за похороном з почестями. А ми у ці ігри не гратимемо: я знову перекладатиму з німецької, а ти повернешся до своїх журналів для coiffeurs pour dames [187] Жіночі перукарні (франц.). та стоматологічних приймалень. А далі — чудовий фільм увечері, вікенди отут на Орті, а всіх решту — до дідька лисого! Варто лише зачекати: щойно ставши країною третього світу, наша країна стане такою, у якій цілком можна жити, ніби кругом пляжі Копакабани, де жінка — цариця, жінка — володарка.

Саме Майя повернула мені спокій, віру в себе чи, принаймні, тиху зневіру у світові, що мене оточує. Життя можна стерпіти, досить лише вдовольнитися. Завтра, як казала Скарлет О’Хара (це ще одна цитата, знаю, але я більше не говоритиму від першої особи, дозволивши промовляти іншим), прийде новий день.