Джон Грін - Паперові міста

Після десятьох заплутаних сторінок поеми мені раптом стало настільки страшно, що я вирішив зателефонувати тому детективу. Знайшов у кошику з брудною білизною шорти, в кишені яких лежала його візитівка. Він підійшов після другого гудка.

— Ворен.

— Здрастуйте, е-е-е, це Квентин Джейкобсен. Приятель Марго Рот Шпігельман.

— Звісно, хлопче, я тебе пам’ятаю. Що таке?

Я розповів йому про знайдені підказки; про торгівельний центр; про те, що коли ми з Марго дивилися на Орландо з двадцять п’ятого поверху «Сан-Трасту», вона його назвала паперовим містом, але тоді про інші паперові міста не казала; про те, що їй не хотілося б, щоб її тіло знайшли діти; про те, що тепер я повинен шукати її у себе під підошвами. Він навіть не почав напучувати мене, що в занедбані будівлі лазити не можна, навіть не запитав, чому я робив це о десятій ранку, коли мені належало бути в школі. Ворен мовчки дочекався, аж я закінчу свою розповідь, і прокоментував:

— Господи, хлопче, ти сам мало не детектив. Тобі б тільки пушку, пороху і три колишні дружини. То яка в тебе теорія?

— Я боюся, що вона могла, е-е-е, накласти на себе руки.

— Хлопче, мені таке й на думку не спадало, гадаю, вона просто втекла. Я тебе, звісно, розумію, але не забувай, що вона це вже не вперше робить. Тобто залишає всілякі підказки. Це набагато дужче вражає. Хлопче, повір мені, якби вона хотіла, щоб ти її знайшов — живою чи мертвою, — це вже сталося б.

— Але ви не…

— Хлопче, розумієш, на жаль, Марго — доросла людина і має право чинити на власний розсуд. Дозволь дати тобі пораду: чекай, коли вона сама повернеться додому. Ну, тобто тобі треба перестати дивитися на небо, а то одного дня глянеш нарешті вниз — і зрозумієш, що сам у хмари поринув.

Повісив я слухавку з неприємним осадом на душі — я зрозумів, що поема Вітмена мене на Марго не виведе. Я згадував підкреслені рядки: «Заповідаю себе землі, нехай проросте травою, яку я так люблю, // Якщо знову потягне до мене, шукай мене під своїми підошвами». На перших сторінках Вітмен називає цю траву «чарівним нестриженим волоссям могил». А де ці могили? Де паперові міста?

Я заліз у «Омніпедію», щоб з’ясувати, чи є в ній про «паперові міста» щось таке, чого я не знаю. Там виявилася «продумана» й «інформативна» стаття, написана користувачем на ім’я СракаСкунса: «Паперове місто — це таке місто, в якому є паперовий завод». У цьому і полягав недолік «Омніпедії»: Радар писав дуже розумні тексти і ретельно вивіряв інформацію, а невідредаговані потуги СракиСкунса все псували. Тож я почав шукати в інтернеті й виявив дещо вартісне тільки знизу на четвертій сторінці пошуку — на канзаському форумі з нерухомості.

Здається, «Медисон Істейтс» так і не добудують; ми з чоловіком купили там маєток, але нам подзвонили цього тижня і сказали, що повертають гроші, тому що з передпродажу не набралося достатньо коштів, щоб запустити будівництво. Ще одне паперове місто в Канзасі! — Мардж із Кокера, Канзас.

Недосілок! Як заїдеш туди, то вже ніколи не повернешся. Я глибоко зітхнув і деякий час витріщався на екран.

Напрошувався неминучий висновок. Навіть якщо у Марго всередині все урвалося і рішення було остаточне, вона все ж таки не могла собі дозволити зникнути безслідно. І Марго залишила своє тіло — так, щоб я його знайшов, — там, де порвалася її перша ниточка. Вона сказала, що не хоче, щоб якісь чужі діти виявили її тіло, тож цілком логічно, що з-поміж усіх знайомих знайти її повинен був саме я. Для мене це вже шоком не буде. Я через таке пройшов. Досвід у мене є.

Я помітив, що в мережу виліз Радар, і вже збирався клацнути мишкою, щоб поговорити з ним, аж на екрані спалахнуло вікно з повідомленням від нього.

ОМНІПЕДИСТ96:Привіт.

К-ВОСКРЕСЛИЙ:Паперові міста = недосілок. Здається, вона хоче, щоб я відшукав її труп. Вона думає, що я витримаю. Ми в дитинстві з нею знайшли мерця в парку.

До цього я долучив посилання.

ОМНІПЕДИСТ96:Стривай. Я зараз за посиланням перейду.

К-ВОСКРЕСЛИЙ:ОК.

ОМНІПЕДИСТ96:О'кей, не панікуй. Ти нічого не знаєш напевне. Думаю, з нею все гаразд.

К-ВОСКРЕСЛИЙ:Не думаєш.

ОМНІПЕДИСТ96:О'кей, не думаю. Але якби попри всі докази дехто лишився живий…

К-ВОСКРЕСЛИЙ:Так, мабуть. Піду ляжу. Батьки скоро додому повернуться.

Але я ніяк не міг заспокоїтися і, вже лежачи в ліжку, подзвонив Бену і розповів йому про свою теорію.

— Це все жахливо, братан. Але з нею все гаразд. Вона просто якусь чергову гру затіяла.