Джон Грін - Паперові міста

Поставивши авто на ручне гальмо, я хотів був сказати Марго, що негайно відвезу її додому.

— Ніякого криміналу. Слово даю. Треба знайти машину Джейса. Бекка мешкає на наступній вулиці праворуч, але він паркується десь в іншому місці, тому що її батьки дома. Пошукаймо на паралельній вулиці. Це перше, що на думку спадає.

— О’кей, — погодився я. — Але потім — додому.

— Ні, потім — пункти з другого по одинадцятий.

— Марго, це кепська ідея.

— Ти їдь уже, — сказала вона, і я послухався.

Ми знайшли «лексус» Джейса в глухому куті за два квартали від будинку Бекки. Я навіть зупинитися не встиг, а Марго вже вискочила з «ключкою» в руках. Вона відчинила дверцята «лексуса», сіла за кермо і почала встановлювати «ключку». А потім охайно зачинила двері.

— Цей дурник ніколи авта не замикає,— буркнула Марго, залазячи назад у мій мінівен.

Ключ від «ключки» вона поклала в кишеню. Потім розкуйовдила мені чуба.

— Пункт перший виконано. Тепер їдьмо до Бекки.

Дорогою Марго ознайомила мене з другим і третім пунктами плану.

— Геніально, — визнав я, хоча в нутрі у мене все вирувало від хвилювання.

Завернувши на вулицю, де мешкала Бекка, я зупинився неподалік її хати. Марго полізла за сидіння і повернулася з біноклем і цифровою камерою. Вона подивилася в бінокль, потім дала його мені. Я побачив, що в підвалі горить світло, але руху ніякого не помітив. Я взагалі дуже здивувався, що в цьому домі є підвал: майже на всій території Орландо копнеш — і відразу вода.

Діставши з кишені телефон, я набрав продиктований Марго номер. Один гудок, другий, потім сонний голос промовив:

— Алло.

— Пане Арингтон?

Марго хотіла, щоб подзвонив саме я, тому що мого голосу ніхто не впізнає.

— Хто це? І котра це година?

— Сер, думаю, вам слід знати, що просто зараз ваша дочка займається сексом з Джейсоном Вортингтоном у підвалі вашого будинку, — мовив я і повісив слухавку.

Пункт другий виконаний.

Ми з Марго вистрибнули з мінівена і, добігши до будинку Бекки, лягли на землю біля огорожі. Марго віддала мені камеру. Спалахнуло світло в спальні нагорі, потім на сходах, потім у кухні. А тоді нарешті й на сходах, що ведуть у підвал.

— Он він, — шепнула Марго.

Я зрозумів, про що вона, краєм ока помітивши, як з підвального вікна вилазить напівголий Джейсон Вортингтон. Він помчав через газон у самих боксерках, а коли наблизився до мене, я підскочив і сфотографував його, таким чином виконавши і третій пункт. Спалах камери, напевне, здивував нас обох, і якусь жахливу секунду Джейсон напружено дивився в мій бік, а потім кинувся в темряву.

Марго поторсала мене за холошу джинсів, і я опустив погляд: вона реготала як несамовита. Я допоміг їй підвестися, і ми побігли до авта. Коли я пхнув ключ у замок запалювання, вона сказала:

— Покажи фотку.

Я віддав їй камеру, і ми разом дивились на екран, буквально торкаючись головами. Побачивши бліде обличчя Джейсона Вортингтона, вочевидь шокованого, я зареготав.

— О Боже! — вигукнула Марго і тицьнула в екран пальцем. Напевне, Джейсон так поспішав, що не встиг заховати в труси Джейсона-молодшого, й у нас тепер було його цифрове зображення, яке можна буде демонструвати нащадкам.

— Це можна назвати прутнем, — сказала Марго, — так само як Род-Айленд можна назвати штатом. Може, він чимось там і знаменитий, але точно вже не великий.

Я знову глянув на будинок і побачив, що світло в підвалі більше не горить. І раптом зловив себе на думці, що мені трохи навіть шкода Джейсона: не пощастило йому з мікропрутнем і з геніально мстивою дівчиною. Але, з іншого боку, в шостому класі Джейс пообіцяв, що не заламуватиме мені рук, якщо я з’їм черв’яка, я з’їв, а він мені в пику дав. Тож я не дуже довго йому співчував.

Потім я повернувся до Марго: вона дивилася на будинок у бінокль.

— Тепер нам туди, — оголосила вона. — У підвал.

— Що? Навіщо?

— Пункт четвертий. Викрасти його одяг, на той раз як він спробує по нього повернутися. Пункт п’ятий. Залишити Бецці рибу.

— Ні.

— Так. Уже, — сказала вона. — На неї зараз там, нагорі, верещать батьки. Але чи довга буде нотація? Що вони їй можуть сказати? «Недобре кохатися в підвалі з хлопцем Марго». Вся нотація одним реченням може обмежитися. То треба поквапитися.

І Марго вистрибнула з машини з балончиком фарби в одній руці та з одним сомом у другій.

— Це погана ідея, — зронив я пошепки, але все одно пішов за нею, так само пригинаючись до землі, поки не дістався незачиненого підвального віконця.