Джон Грін - Паперові міста

Ось цей перелік.

3 цілі Соми, в окремих упаковках

Крем для Депіляції (це щоб ноги Голити, тільки без леза; у відділі Дівчачої косметики)

Вазелін

Газованка «Mountain Dew», шість Банок в упаковці

дюжина Тюльпанів

одна Пляшка Води

Хусточки одна Бляшанка синьої фарби з розприскувачем

— Цікаво ти велику літеру розставляєш, — сказав я.

— Так, я прихильниця випадкового вживання великих літер. Правила занадто несправедливі до слів, що стоять усередині.

Не знаю, що там належить казати касирці, коли стоїш перед нею о пів на першу ночі з тринадцятьма фунтами сома, кремом для депіляції, величезною банкою вазеліну, упаковкою «Mountain Dew», бляшанкою синьої фарби і букетом тюльпанів. Отож я сказав:

— Набір тільки здається дивним.

Жінка відкашлялась і, не дивлячись на мене, пробурмотіла:

— Не тільки здається.

— Знаєш, я не хочу вскочити в халепу, — мовив я, повернувшись до авта, поки Марго вже змивала з обличчя чорний грим за допомогою хустинок і води з пляшки. Виходить, він був потрібен лише для того, щоб вибратися з будинку. — В запрошенні з Дюку [7] Відомий приватний університет в Північній Кароліні. чорним по білому написано, що мене не візьмуть, якщо я потраплю під арешт.

— К., ти такий нервовий!

— Я лише прошу: постарайся, щоб у нас не було неприємностей, — сказав я. — Звісно, я не від того, щоб повеселитися і все таке, але не за рахунок мого… е-е-е… майбутнього.

Марго звела на мене погляд — обличчя було майже чисте — і ледве помітно всміхнулася:

— Послухай, невже тобі не набридла вся ця дурня?

— Га?

— Коледж: візьмуть тебе туди чи ні. Проблеми: виникнуть вони чи ні. Школа: буде в тебе найвищий бал чи найнижчий. Кар’єра: зробиш ти її чи не зробиш. Будинок: великий чи маленький, власний чи найманий. Гроші: маєш їх чи ні. Все це так сумно!

Я спробував заперечити, сказати, що їй самій, певне, теж не геть начхати на ці запитання, вона ж і сама вчиться добре, і в Університет Флориди її беруть, ще й на курс для відмінників, але Марго вже мовила:

— «Волмарт».

У «Волмарт» ми пішли разом і взяли «ключку» для блокування автомобільного керма. Коли ми проходили повз дитячий відділ, я поцікавився у Марго, навіщо нам «ключка».

Але замість відповіді на моє запитання вона виголосила черговий божевільний монолог:

— Ти в курсі, що довгий час, тобто майже всю історію людства, середня тривалість життя становила менш як тридцять років? Виходить, нормальне доросле життя тривало років десять, так? Ніхто не планував, як піде на пенсію. Не планував свою кар’єру. Ніхто взагалі нічого не планував. На це часу ні в кого не було. Тобто на майбутнє. А потім раптом тривалість життя почала зростати, у людей з’явилося майбутнє, і тепер люди майже весь час тільки про нього і думають. Про майбутнє, тобто. І все життя опинилося в майбутньому. Ти робиш щось тільки заради майбутнього. Ти закінчуєш школу, щоб потрапити в коледж, і щоб потім робота була трохи краща, і щоб дім купити більший, і щоб дітей в коледж відпровадити, і щоб у них потім робота була краща, і щоб вони могли дім купити, і щоб у них вистачило грошей своїх дітей відпровадити в коледж.

Мені здавалося, Марго верзе нісенітниці, щоб не відповідати на моє запитання. І я запитав ще раз:

— Навіщо нам «ключка»?

Марго м’яко поплескала мене по спині.

— До ранку ти все зрозумієш.

І тут вона угледіла клаксон. Насилу вона дістала його з коробки, я відразу ж сказав:

— Ні!

А вона запитала:

— Що означає «ні»?

— Це означає: не треба сигналити.

Але вона почала сигналити, не встиг я ще дістатися до літери «с» у слові «сигналити», і він заверещав так пронизливо, що в мене мало не луснула голова, а Марго й каже:

— Вибач, я не почула. Що ти сказав?

— Годі си…

Але вона знову мене заглушила.

Тут до нас підійшов працівник «Волмарту», трохи старший од нас хлопчина, і мовив:

— Послухай, тут не можна сигналити.

І Марго начебто й щиро відказала:

— Пробач, я не знала.

А він:

— Та все нормально. Я особисто не заперечую.

На цьому розмова мала б і скінчитися, але хлопець і далі дивився на Марго; я його й не звинувачую: від неї непросто очі відірвати.

Потім він запитав:

— Ви двоє сьогодні що робите?

— Та нічого особливого, — відказала Марго. — А ти?

— У мене о першій зміна закінчується, і я йду в отой бар на вулиці Оранж. Ти, якщо є бажання, приєднуйся. Тільки брата твого доведеться додому відіслати, там документи перевіряють.