Гарпер Лі - Вбити пересмішника

— Так, звісно. Тільки ніколи не кажи «чорномазі». Це нечемно.

— А у школі всі так говорять.

— Відтепер так говоритимуть усі, крім тебе...

— Якщо не хочеш, щоб я так і далі говорила, чого ж ти посилаєш мене до школи?

Тато подивився на мене з м’яким подивом. Попри наш компроміс, мої спроби уникнути школи продовжувалися у тій або іншій формі з самого першого дня занять: від початку вересня мене обсіли запаморочення, страшенна слабкість і болі у животі. Я навіть заплатила п’ятак сину куховарки міс Рейчел, у якого був запущений стригучий лишай, щоб він дозволив мені потертися головою об його голову. Але я не заразилася.

Проте зараз мене турбувало інше.

— Всі адвокати захищають чорно... тобто, негрів, Атикусе?

— Звісно, так, Скауте.

— А чого тоді Сесил кричить, що ти захищаєш чорномазих? Він це так сказав, ніби ти підпільно женеш віскі.

Атикус зітхнув.

— Просто я захищаю одного негра, його звати Том Робінсон. Він мешкає у тому невеличкому поселенні поза міським звалищем. Він ходить до тієї ж церкви, що й наша Келпурнія, і Кел добре знає його родину. Вона каже, що вони живуть чесно й охайно. Ти поки ще маленька, Скауте, і багато чого не розумієш, але в місті було чимало балачок, що мені не слід захищати цього чоловіка. Справа ця дуже непроста — вона розглядатиметься у суді під час літньої сесії. Джон Тейлор люб’язно погодився надати нам відтермінування...

— Якщо тобі не слід його захищати, чого ж ти погодився?

— Через низку причин. Головна з них — якби я відмовився, я не міг би дивитися людям в очі, я не міг би представляти наш округ у законодавчих зборах, я навіть не міг би більше казати вам з Джемі, як треба поводитися.

— Тобто, якби ти не захищав того чоловіка, ми з Джемі могли б тебе вже не слухатися?

— Мабуть, що так.

— А чому?

— Тому що я не мав би права вимагати, щоб ви мене слухалися. Скауте, просто в адвоката така робота, що бодай раз у житті він береться за справу, яка зачіпає його особисто. Для мене це саме така справа. Можливо, у школі тобі доведеться почути різні неприємні балачки, але я тебе дуже прошу зробити задля мене одну річ: просто високо тримай голову і не розпускай кулаки. Хай хто і що тобі казатиме, не дай їм вивести тебе з терпіння. Спробуй боротися з ними не кулаками, а головою, просто спробуй... вона в тебе зовсім непогана, хоча й не любить учитися.

— Атикусе, а ми виграємо?

— Ні, доню.

— Тоді навіщо...

— Те, що нас розбили на війні сто років тому, ще не причина, щоб ми не пробували перемагати,— відповів Атикус.

— Ти говориш точнісінько як старий кузен Айк Фінч,— сказала я.

Кузен Айк Фінч був єдиний на весь округ Мейком досі живий ветеран армії конфедератів. Борода в нього була, як у генерала Гуда [11] Джон Белл Гуд (1831-1879) — генерал армії конфедератів під час Громадянської війни. , і він нею страшенно пишався. Принаймні раз на рік Атикус брав нас із Джемі до нього в гості, й мені доводилося його цілувати. Це було дуже бридко. Ми з Джемі ввічливо слухали, як Атикус і кузен Айк обговорюють війну. «Ось що я скажу тобі, Атикусе,— торочив кузен Айк,— нас доконав Міссурійський компроміс [12] Міссурійський компроміс — досягнута у 1820 році угода між членами конгресу США, відповідно до якої штат Міссурі прийнято до Союзу як рабовласницький, а штат Мен — як вільний. , але якби мені треба було знову пройти через оте все, я повторив би весь шлях крок за кроком, нічого не міняючи, і повір, тут ми б уже не схибили... а у 1864-му, коли припхався Джексон Кам’яна Стіна [13] Томас Джонатан Джексон (1824-1863) — генерал армії конфедератів під час Громадянської війни. ... хоча ні, перепрошую, юнацтво, наш старий Синій Вогонь [14] Ще одне прізвисько генерала Джексона; такі прізвиська давали занадто релігійним військовим, оскільки вони «горіли вірою», як сині сигнальні вогні. на той час уже віддав Богу душу, царство йому небесне...»

— Іди сюди, Скауте,— покликав Атикус. Я вмостилася у нього на колінах, притулившись головою до грудей. Він обхопив мене і почав легенько погойдувати.— Цього разу ми воюємо не з янкі, ми воюємо з нашими друзями. І пам’ятай, що хай як кепсько може обернутися справа, ці люди все одно наші друзі й це все одно наш рідний край.

Я ще пам’ятала це, коли зустріла наступного дня у школі Сесила Джейкобса.

— Забери свої слова назад, чуєш!

— А ти мене примусь! — загорлав він.— У нас удома кажуть, що твій татусь — ганьба Мейкома, а того чорномазого слід повісити на водокачці!