Станіслав Стеценко - Війни художників

— Ви домовлялися про зустріч?

Коли я відповів, що не домовлявся, очі у секретаря зробилися круглими і він утратив до мене будь-яку цікавість. Поклав золочений і, очевидно, страшенно дорогий «паркер» (цікаво, а чим же тоді пише сам фон Клейст?) на розгорнутий блокнот. Обличчя із запопадливо-ввічливого миттю перетворилося на холодно-байдуже.

— Вибачте, мсьє (жест «як вас там»), — він кинув погляд у блокнот, в який записав моє прізвище. — Виняткова зайнятість князя фон Клейста не дозволяє йому приймати відвідувачів без попередньої домовленості. Викладіть вашу справу, я доповім князю, і, можливо, наступного тижня в Бонні…

— Я журналіст, іноземець і тут проїздом. Моя справа стосується того, що князь учора на аукціоні купив фальшивий малюнок, — швидко випалив я, щоб охоронець, який відразу напружився, не встиг мене виставити геть.

Обличчя секретаря з байдужого знову перетворилося на ввічливо-зацікавлене (ввічливість і байдужість — мабуть, для відвідувачів у нього були лише ці дві маски).

— Зачекайте, будь ласка…

Він устав, застібнув піджак на всі ґудзики, підійшов до скляних непрозорих дверей, ввічливо постукав і зайшов. Через кілька хвилин вийшов. Маска номер один на обличчі, «втілення ввічливості», свідчила про те, що аудієнції мене удостоєно. Але коли? Секретар розстебнув піджак, сів і лише тоді урочисто оголосив:

— Князь фон Клейст прийме вас негайно! У вас п’ять хвилин.

Опинившись за скляними дверима, я побачив розкішний письмовий стіл, який міг би зробити честь будь-якій антикварній крамниці. Через величезні, на всю стіну, вікна відкривався чудовий вид на площу з l'Arc de Triomphe (Тріумфальною аркою). До крісла власника стола і за сумісництвом господаря кабінету вів розкішний килим кольору недозрілого помаранча.

Назустріч підвівся вже знайомий мені по аукціону князь фон Клейст. Це був невисокий худорлявий чоловік із зачесаним назад рідкуватим сивим волоссям, через яке просвічувала лисина. На чоловікові був костюм кольору какао, малинова сорочка без краватки. Із нагрудної кишені визирала хустинка кольору сорочки. До слова, прикид типового мільярдера-антиквара. Очі зацікавлено оглянули мою персону. Він обійшов стіл. Я відрекомендувався, він беземоційно кивнув. Простягнув мені розслаблену руку, на якій я помітив дорогу і таку ж антикварну, як і стіл, каблучку з чималим діамантом. Прибрав руку і запропонував сісти на старомодний, але розкішний і знову ж таки антикварний диван, який стояв поряд з обрамленим золотом каміном. Відкрив ящик стола і дістав звідти малюнок «Дама в накидці», поклав його на журнальний столик поруч із диваном. Сам сів у крісло.

— Ви хочете сказати, що цей малюнок — «фальшак»? — посміхаючись, запитав він. Рука зробила млявий жест у бік столу.

— Все свідчить про це, — впевнено відповів я.

Він гмукнув і відкинувся на спинку крісла. Закинув ногу на ногу, задумливо втупився у вікно і запитав:

— Чому ви так вирішили?

Я відповів, що добре знаю руку Гущенка, бо майже два десятки років вивчаю його творчість і пишу про нього.

— Це неможливо, — м’яко заперечив фон Клейст. — На малюнку зображено людину, яку я добре знаю. Крім того, я знаю час із точністю до одного-двох днів, коли він був намальований. Але готовий вислухати ваші аргументи. Чому ви вважаєте, що це підробка?

— Ви знаєте, тут багато речей на рівні відчуття. Важко навіть коротко сформулювати — чому. Я давно займаюся темою підроблених картин і малюнків. Художник часто навіть сам не може однозначно відповісти, його це робота чи підробка. Але якщо спробувати… Я добре знаю руку Гущенка. Манера його письма — типова манера письма імпресіоніста. І це стосується не лише робіт олією, що складають левову частку його доробку. Штрихи Гущенка сильні, впевнені, довгі. Тут штрихи короткі і непевні.

Фон Клейст слухав, схиливши голову набік.

— Ось у чому річ. Так я й думав, — посміхнувся він, нарешті відірвавши байдужий погляд від вікна. — Річ у тім, що цей малюнок було зроблено в купе поїзда, що рухався. Як ви гадаєте, рух поїзда, стіл, який хитається, могли так уплинути на руку художника?

— Можливо, — довелося погодитися мені. — Ви сказали, що добре знаєте людину на малюнку.

— Так. А на малюнку — моя мати. Лілія фон Клейст — уроджена Лілія Гофман. Власне кажучи, саме від неї я знаю про цей малюнок і впевнений щодо деяких моментів життя Гущенка, про які не має уявлення навіть такий «гущенкознавець», як ви.