Станіслав Стеценко - Війни художників

«Нью-Йорк Таймс», 20 березня 1940 року

Тільки сьогодні, через півроку після нападу Німеччини на Польщу, стали відомі всі рушійні сили тієї таємної операції. Як стверджує наше джерело із Signals Intelligence Service армії США, Гітлер підписав секретну директиву, в якій зазначалося: «Важливо, щоб відповідальність за початок воєнних дій падала повністю на Польщу…»

Німецька військова розвідка, очолювана адміралом Канарісом, разом з гестапо пішли на провокацію. У суворій таємниці була розроблена операція «Гіммлер», відповідно до якої готувалася інсценівка нападу карних злочинців (кодова назва «Консерви»), спеціально відібраних у німецьких в’язницях і перевдягнених у форму польських солдатів, на радіостанцію прикордонного німецького містечка Ґляйвіце в Силезії. За це в’язням обіцяли свободу. Здійснення операції було доручено генералові Еріху Лахузену й штурмбанфюреру Альфредові Науйоксу.

О 20 годині злочинці у польській формі напали на радіостанцію. Після перестрілки з німецькою поліцією й захоплення радіостанції один із німців, який знав польську мову, прочитав перед мікрофоном текст, складений у гестапо: «Прийшов час війни Польщі проти Німеччини».

Щоб знищити сліди провокації, учасників нападу розстріляли есесівці. Тіла «консервів» були залишені на місці, і тут їх незабаром виявила місцева поліція. Через кілька годин Гебельс заявляв, що Польща напала на Німеччину і Німеччина відповість адекватно.

— Ось так, Лаврентію. Перебили своїх! Не пошкодували німців, аби обдурити цілий світ. Що їм завадить утнути щось подібне і з нами? Якщо наступні ми, то який буде привід? Убивство Шуленбурга? Ще якогось високопоставленого німця? Чи кількох? Хто з німецьких посадовців у нас із візитом? Які делегації? — Сталін похмуро втупився в Берію, з його легень зі свистом виривалось дихання.

— Я зараз не володію цією інформацією, Кобо! — він підняв руки й опустив їх на коліна. — Мені потрібен час.

На обличчі Сталіна з’явилася тінь невдоволення:

— Терміново дізнатися! Завтра доповіси. І нехай наш посол в Англії Майський за будь-яку ціну дізнається про результати візиту Уоллеса в Лондон. Терміново! І за будь-яку ціну!

— Майський підпорядкований Молотову, а не мені. В'ячеслав образиться, якщо я через голову… — несміливо спробував заперечити Берія.

— Як кисейна баришня, Лаврентію! — Сталін стиснув кулак. Його кадик нервово засмикався. — Ти, як кисейна баришня! І мені здається, не розумієш серйозності моменту. Добре, я скажу В’ячеславу. А ти задій резидентуру. Де твоя інформація? Де твій славетний Іноземний відділ? Де інформація резидентури?

— Кобо, може, ти забув, що я недавно на цій посаді. — Берія розвів руками й винувато схилив голову. Увесь його вигляд говорив: ось моя голова — рубай.

Брови Сталіна зійшлися над переніссям, він долонею ляснув по столу:

— Я нічого не забуваю, Лаврентію! — гортанно крикнув він. Коли Сталін нервувався, грузинський акцент ставав особливо помітним. — Нічого! Запам’ятай це! А те, що ти ще не увійшов у курс справ, мене не цікавить. І попрошу мені більше про це не говорити. Ніколи! У кого я маю запитувати про паскудну роботу резидентури? Може, у покійного Єжова? То ти так і скажи, що не по Сеньці шапка! Чи я маю чекати ще рік, поки Адольф зробить із СРСР Велику Німеччину?! А нас із тобою підвісить за яйця на Красній площі! Я не чекатиму й дня, Лаврентію. І спуску тобі не дам! І не сподівайся. Запам’ятай: у чекіста лише дві дороги — на підвищення і в тюрму! Вище від тебе — тільки я, так що роби висновки!

Він узяв люльку. Помітив, що вона погасла, зі злістю жбурнув її на стіл. Сказав тихо і жорстко:

— Кажуть, у нас у тюрмах сутужно з місцями. Але пам’ятай — для тебе одне завжди знайдеться.

Берія метушливо засовався на стільці, нервово смикнув головою. Його зіниці злякано розширилися. Тепер він нагадував велику муху, якій раптом обірвали крильця. І рада б злетіти, та не може.

— Я все зрозумів, товаришу Сталін! Для чекіста не повинно бути завдань, які він не може виконати, — голос Берії майже зірвався на фальцет, на лобі виступив піт.

— Не повинно бути чи немає? — холодно запитав Сталін.

— Немає, товаришу Сталін! Якщо потрібно, я готовий віддати за справу Леніна — Сталіна життя. — Берія облизував умить пересохлі губи. — До останнього подиху боротися з ворогами зовнішніми і внутрішніми під вашим мудрим керівництвом…

— От і чудово. І запам’ятай: колись ці ж слова говорив мені недоносок Колька Єжов. Так що вмерти ти завжди встигнеш. А зараз подумай, як перевірити цю інформацію і, якщо Адольф щось готує, поламати його плани. Якщо треба, задій Комінтерн. Задій жидів! Сіоністи бояться Адольфа, як вогню. Зв’язки з жидами можеш навести через цю, як її? — Жемчужину, дружину Молотова. Ця шльондра у них в авторитеті.